Срібний ключ ідеально підійшов до замка на зеленій коробці, що світилася. Аня з трепетом відчинила її. Замок був крихітним і майстерно виконаним. Коли Аня вставила ключик, він увійшов без найменшого опору, а легке клацання, що пролунало, було схоже на початок музичної шкатулки.
Артем притулився до неї, і вони нахилилися над подарунком, їхні обличчя освітлювало м’яке, зростаюче зелене сяйво. Це була спільна мить, наповнена і надією, і легкою нервозністю. Аня глибоко вдихнула — тепер запах м’яти став більш виразним — і обережно підняла кришку. Вона зробила це повільно, немов боялася, що швидкий рух може розірвати це диво.
Коли кришка була повністю відкрита, світло зсередини вирвалося назовні, заливаючи простір навколо ялинки чарівним, смарагдовим відтінком. Це було не світло, а чиста, концентрована магія. Вони побачили, що всередині коробки не було звичного паперу чи наповнювача.