Пташка впустила крихітний, але важкий срібний ключик прямо біля загадкової коробки. Ключик дзенькнув об паркет, і цей звук у нічній тиші пролунав напрочуд голосно. Він був витончений і стародавній, зовсім не схожий на сучасні ключі. Його рукоятка була виконана у формі мініатюрної, вишукано деталізованої зірки, а сам метал був не блискучим, а тьмяно-матовим, як старе родове срібло.
Пташка, виконавши свою місію, зробила прощальний крутий віраж над головами закоханих і стрімко полетіла в нічну імлу, зникаючи серед сніжинок, що падали. Аня та Артем, затамувавши подих, опустилися поруч із ялинкою. Світло від загадкової коробки тепер нібито вітало появу ключа, пульсуючи синхронно з ним.
"Ні, ну це вже точно не просто збіг," — прошепотів Артем, обережно піднімаючи ключик. Він був холодний, але в руках миттєво потеплішав. — "Він ідеально підходить до всієї цієї містики. Це ключ від цієї таємниці, Аню."
Аня взяла ключ, і відчула, що він вібрує, коли вона наближала його до коробки, що світилася. Відчуття було таке, ніби ключ і коробка – дві половинки одного цілого, які довго шукали одне одного. Сумнівів не було: цей крихітний срібний предмет був їхнім прямим запрошенням до участі у різдвяному диві.