Під ялинкою, серед оберемка зелених коробок, вони помітили одну, що світилася якимось особливим, тьмяним світлом. Сяйво не було різким чи електричним; воно було м'яким, пульсуючим, ніби усередині коробки билося маленьке, тепле серце. Зелена обгортка, хоч і була звичайною, навколо цього джерела світла виглядала майже прозорою.
Артем та Аня обмінялися здивованими поглядами. "Я не пам'ятаю, щоб клала сюди цю коробку," — прошепотіла Аня, відчуваючи, як по її руці пробігають мурашки, не від холоду, а від чарівної несподіванки. — "І вона точно не була такою... живою."
Артем обережно опустився на коліно, нахилившись ближче. Його тінь на мить прикрила сяйво, але коробка тут же засвітилася сильніше, ніби протестуючи. "Вона навіть не підписана," — констатував він, намагаючись не торкатися її. В повітрі, що виходило від коробки, відчувався легкий, майже невагомий аромат м'яти та зимових квітів, які не мали б бути тут.
Їхня святкова радість переросла у спільне, захоплююче почуття інтриги. Загадковий подарунок здавався запрошенням, відправленим звідкись із глибин казкової новорічної ночі. Вони обидва зрозуміли: це не просто чийсь забутий сюрприз; це частина того самого дива, яке вони щойно прикликали, прикрашаючи ялинку і розділяючи тепло. Вони готові були досліджувати цю таємницю разом.