Казка про сумку

Жила була дєвочка Таня. Була вона менеджером срєднєго звєна. Ну так - і не крайня, але й до « топа» ніяк дорости не могла, хоча дуже хотіла. Може б у неї це вийшло, але тут приватну компанію, в якій вона працювала, накрила криза. Людей почали звільняти «пачками». Сумна перспектива попасти в ту «пачку» висіла й над Танєю. В общім, нада було економить і суттєво урізать усі трати, аби підготувати собі фінансову подушечку на случай звільнення.
Як нормальний гомо сапієнс Таня так і збиралася зробити, а як звичайна дєвочка вона узріла одного разу у вітрині крутого бутіка сумку. То була не сумка, а мєчта: велика (три папки з документами, два пакети молока й пляшка коньяку точно влізло б), але разом з тим елегантна, з м’якенької шкіри, оригінальний дизайн… Короче, другої такої у світі не знайдеш! Танька давно вже таку хотіла. Вона взагалі була трохи повернута на різних аксесуарах: сумочки там, бусіки і всяке таке.
Танька глянула на ціну сумки і ахнула: навіть для того галантерейного дива вона була заоблачною!
- Все одно нада брать! - репетувала внутрішня Татьчина дєвочка.
- Фінансова подушка! - валувала та Танька, шо була гомо сапієнсом.
В общім, зав’язалась в ній нешуточна внутрішня боротьба.
- Це дуже сумно, коли мрії не збуваються і ти запихаєш їх …куди подалі! - репетувала внутрішня дєвочка,- це занижує самооцінку! Впливає на якість життя! Відбирає всю радість битія!
- Фінансова подушка! - гундосила гомо сапієнс,- у сумці будеш спать і сумку жерти?!
Дєвочка на деякий час відступала під таким напором гомо сапієнса, але через деякий час все одно бігла до бутіка милуватися на сумку.
І от одного разу дєвочка майже перемогла! Танька, вєдомая могутнім жіночим потрєбітельским інстинктом, як буря, увірвалася до бутіка із затиснутими у руці грошима. «Мене ж іще не звільнили!» - подумки виправдовувалась вона. І от, коли Танька вже була в сантиметрах від омріяної сумки, вона зачепилася гострим каблуком за килим і гепнулась на підлогу, як мішок з картоплею.
- Поганий знак! - заволала гомо сапієнс - ану, вали додому хутко! Наберись терпіння!
І Танька повалила, бо була трохи забобонна. По дорозі вирішила, що зроду в той бутік більше не загляне, аби не розстроюватися.
Тиждень вона трималася, як стійкий олов’яний солдатик, та все ж здалася - завернула в той клятий магазин. І шо ви думали? Висіла там її розпрекрасна сумка зі знижкою у 80% - бутік теж накрила криза і вони розпродувалися… Кароче, збулася Таньчина мрія отаким дивним способом!
До чого ця казка, може спитаєте ви? А до того, що як к воно твоє, то тобі й буде, нікому не дістанеться, будь то людина, чи річ. Не заважай Всесвіту доставити це тобі якнайкращим способом…