Епілог

Неллі снився сон. Причому вона розуміла, що це — сон. І водночас знала, що все це вже було. Колись давно. А потім чомусь забулося.

Сон був яскравий, як той літній фестиваль, на який тікають юні дівчата, навіть не підозрюючи, що їм просто дозволяють утекти. Бо якщо з кимось на тому святі трапляється щось погане — на ньому можна ставити хрест, надто вже невдачливий. На тому святі навіть кишенькові злодії не працюють, а розбавляти вино водою офіційно дозволено — всі про це знають і не сперечаються.

І Нелла у цьому сні, галасливому, барвистому й живому, раптом згадала, що її також не оминули випробування юності. І що вона вчинила, як і годиться юній дурепі — утекла на самоті й вирушила шукати дарунок Жовтої Плетельниці. Кажуть, ця богиня долі розкидає свої дари на тому святі в нечуваній кількості. Просто знаходять їх одиниці — ті, хто не проходить повз сіре й непоказне, бігаючи за блискучим, якого там повно. А по-справжньому цінний дар може виглядати тьмяно й буденно.

Тоді Нелла це пам’ятала. Навіть у ту мить, коли зустріла чоловіка. Молодого, щиро усміхненого, здатного вмовити робити дурниці, від яких весело. Втім, під час свята їх і справді можна, і навіть варто робити.

І Нелла просто йшла дорогою фестивалю, туди, куди та вела. І все здавалося правильним.

А потім, уже вранці, чарівність свята пропала, і на її місце прийшли тверезі думки.

Дочка спадкового вартового, ще й улюблена й талановита, не може бути поруч із якимось безрідним типом, хай навіть він хоч сто разів чарівний, веселий і дикувато вродливий.

А якщо опустити ідеальний варіант — усе ще гірше. Навіть доньки голів Домів іноді роблять дурниці: втікають до храмів і стають дружинами тих, хто того не вартий. Тих, хто нічого не досяг, не довів своєї цінності, не має жодного таланту — отже, не може нічого принести Домові. І це — ганьба. Це може статися лише з відвертою дурепою. І її чоловік теж не надто розумний, якщо думає, що головне — стати частиною Дому. Бо Дім від невідповідних частин позбавляється швидко, залишаючи вдовицю майже без прав і поспіхом віддаючи її заміж за когось «належного».

Розумніші заводять собі коханців — невідповідних, але тимчасових. Та й ті зазвичай щось хочуть. Якщо мають розум і знають, як просити — тонко, делікатно, посилаючись на пам’ять, а не на погрози — їм дадуть. Бо розум завжди винагороджується. Але, на жаль, мисливці на жінок, які стоять на соціальних сходах вище за них, не часто бувають настільки розумні, щоб попросити і вчасно зникнути, не кидаючи тінь ні на Дім, ні на жінку. І все може закінчитись найгіршим — зухвалого чоловіка вб’ють, а дівчину віддадуть за того, хто зможе втримати її від подібних дурниць.

Одне слово — краще не починати. Взагалі не вплутуватись.

Особливо якщо хлопець так легко змушує робити дурниці — і ще й радіти цьому.

Навіть якщо випадкова зустріч із ним справді була випадковістю, а не ретельно спланованим ходом, усе може змінитися. І майже напевно зміниться, щойно він зрозуміє, що це Дорога Свята привела її до нього. На його обличчі написано — він ще надто мало знає, надто недовго живе у місті, котре належить Домові.

І Нелла зробила те, що й мала зробити — просто зникла. Разом із чарівністю свята.

А в того хлопця не вистачило розуму не шукати. Або досвіду не вистачило. Або, може, зустріч і справді була не випадковою. Або…

Втім, чомусь Неллу це турбувало. Хоч це й не мало великого значення. І вона вирішила перевірити. Повела себе як справжня донька спадкового вартового. І як шляхетна дівчина, яка не може не дати шансу — бо ще залишаються варіанти, і третій може виявитися хибним. Вона все пояснила. Так, щоб він зрозумів і запам’ятав. І зробив свій вибір — той, який справді його. І, можливо, навіть урятувала йому життя — якщо правильно здогадалася, ким він був. Надто вже щира в нього була усмішка… якщо вона була щира.

Але Нелла все одно потім намагалася забути. І сумнівалася.

І боролася з бажанням перевірити — скористався він її порадою, захованою серед натяків і образ, чи ні?

І хотіла знайти його на наступному святі — не цілеспрямовано, а просто гуляючи, поклавшись на долю.

І знала, що не варто. Бо якщо Жовта Плетельниця хоче когось до когось привести, для цього свято не потрібне.

Та й той чарівний хлопець усе одно зовсім не пасував улюбленій і талановитій доньці спадкового вартового. Настільки не пасував, що найкращий варіант — чемно натякнути на  подарунок… і берегти чужу честь.

Усі ці думки час від часу снували у голові тієї юної дурепи, смикали її в різні боки й іноді заважали. Але водночас — допомагали бачити яскравіше, відчувати глибше, міцніше тримати власну силу й розпізнавати чужу брехню. Вона навіть навчилась бачити фальш за усмішками, бо знала, як виглядає справжня, щира.

І, мабуть, це справді був дарунок Жовтої Плетельниці — той, який поки що слід було відпустити, знаючи, що дари цієї богині ніколи не губляться. І Нелла усміхалась цим думкам.

А потім — чомусь — взяла і все це забула. Усе-усе. Навіть те, що колись учинила, як і годиться юній дівчині — утекла і вирушила на чарівне свято.

І тільки зараз, у цьому дивному сні, вона все згадала. Побачила. І не зрозуміла — як узагалі змогла забути.

________________________________________________________________________________

Дякую вісім хто був зі мною в цій історії)) Продовження буде, але точно не раніше вихідних.
Не забувайте ставити вподобайки і коментувати, мені це дуже приємно.
І хто не підписаний — підписуйтесь, так ви нічого не пропустите.