розділ 29

Пастки бувають різні

Котик біг як скажений. Не те щоб не зупинявся — він навіть не пригальмовував ні разу. Примудрявся на повному ходу вписуватись у повороти й нікого не збивати, кілька разів перестрибував паркани, а одного разу ледь не втоптав у землю собаку. Мабуть, якби будинки були нижчі, стрибав би й через них, аби не оббігати. І яким дивом Нелла не відстала — вона й сама не знала. Бігла на межі можливого, боячись, що впійманий потік сили ось-ось вислизне, як прудка рибка. І тоді вона просто гепнеться, добре, якщо не об стіну якогось будинку.

А потім дома раптово скінчилися. Розступилися в різні боки, відкриваючи місце для незрозумілої довгої споруди, котра обросла бур’янами й колючими кущами. Нелла за інерцією стрибнула через один з кущів, якимось дивом зорієнтувалась, перекотилась через низьку руду стіну, скинула прискорення й завмерла, намагаючись зрозуміти, куди подівся котик.

Першим яскравим відчуттям, що прийшло після зупинки, — був неприємний запах звідкілясь праворуч.

— Так, — пробурмотіла дівчина, згадавши, що в перевертнів нюх краще, і це може стати їх слабкістю. Виставивши щит, вона рушила в той бік, намагаючись не шуміти бур’янами й сподіваючись, що там, куди вона йде, дивляться не на неї.

Другим відчуттям були дрібні, дуже холодні бризки. А може й сніжинки. Вони пролетіли крізь щит і боляче вжалили обличчя та відкриті кисті. І Нелла не відразу зрозуміла, що то було щось магічне, вірогідно атакуюче, точніше, його частина, від якої щит не вберіг. Дівчина відкинула думки про різницю магії, про що, до речі, весь час торочать і Томія, і Лост, і, плюнувши на обережність, пришвидшила крок. Бігти по цим бур’янам було не можна — раптом тут ще десь приховані ще парканчики чи викопані для допитливих ями.

А через п’ять кроків почула знайому веселу лайку котика, чиєсь завивання, чиєсь бурмотіння й дівочий голосок, що клявся виклювати очі. І сморід, до речі, посилився.

Нелла завмерла, відгородилась від запаху, відвела колючу гілку в бік. За нею ховалася ще одна колюча рослина, а за нею крізь трав’яне сплетіння проглядалося витоптане місце, в центрі якого стирчав колодязь. Біля нього сиділа дівчина — цього разу брюнетка, але така ж мініатюрна й тендітна, як і Бінка. І саме вона клялася виклювати очі. Сиділа зв’язана, а до радикального варіанту — перетворення на володарку дзьоба — ще не дійшла.

Завивав воїн з мечем. І причини мав: меч прошив йому стопу наскрізь і пришпилив до землі так влучно, що той міг лише завивати. Хоча, з іншого боку, він же воїн, мав би бути витривалішим. Хіба що хтось розумний додав до меча закляття, що підсилює біль — про таке Нелла колись чула.

Бурмотів інший чоловік — худий, довгий, у чорній хламиді з каптуром. Він бурмотів, дивно викручував пальці й повільно відступав до дівчинки. А котик — яскраво й натхненно лаючись — йшов за ним. Йшов наче на звук, нічого не бачачи, ступав обережно, повертав голову то ліворуч, то праворуч, як глухуватий дід, що намагається вгадати, яким вухом чує краще. А худий в каптурі чоловік зовсім не виглядав переможцем. Схоже, за планом котик мав би вже бути пораненим і знепритомніти від болю, а він ішов — наплювавши на бурмотіння. Йшов, попри те, що ні нюх, ні зір не працювали, і навіть слух, мабуть, підводив.

— Дуже різна магія, — прошепотіла Нелла й вирішила не ступати на витоптану землю.

Бо з нюхом усе ясно — смерділо так, що навіть її, не перевертня, починало нудити, не дивлячись на захист. Слух — більш-менш, у Лоста, мабуть, теж був щит, щоправда слабший, ніж її родовий. А от зір, схоже, зникав лише на галявині. І тільки в тих, хто не мав захисту від стаціонарного плетіння, що прив’язується до ділянки землі.

— Ні, туди я точно не піду, — посміхнулася Нелла, склала долоні, сплела пальці замком і почала формувати звичайнісінький «камінчик».

По суті — дитяча забавка, найпростіше, що здатні створити юні маги, яким нікуди подіти силу. Вони складають отак долоні й формують з енергії своєрідну іскорку, котра нічого не живить, ні на що не впливає й нічим більшим не стає. Вона вміє тільки випустити енергію й згаснути. А ще — жалити, якщо одразу кинути й поцілити.

Уся суть «камінчиків» — у їхній завершеності. Вони надто прості, щоб на них щось вплинуло. Просто летять, жалять і зникають. Колись Нелла навіть мріяла, що навчиться вкладати в них більше сили — щоб і руйнували. Але це виявилося неможливим. Тільки-но додаєш енергії — оболонка рветься, сила опиняється назовні й замість камінчика виходить звичайна спалах.

— Так, найпростіше — найнадійніше, — повторила вона батькові слова, стисла камінчик, підкинула себе підсиленим стрибком і кинула іскру в бормутуна, цілячи в спину.

Той чомусь саме в той момент сіпнувся в бік котика й трохи присів, тож удар прийшовся прямісінько в шию. І коли він ляснув себе по ній тією самою рукою, де якраз формував сюрприз для котика, винен у тому був тільки він сам. Треба бути зібраним. А так — сам себе по шиї огрів. Повалився, завив дуетом з воїном.

Лост завмер, покрутив головою туди-сюди, посміхнувся й запитав:

— Бойова чапле, це ти?

— Я, — невдоволено озвалась Нелла. Міг би й по імені, раз родів і Домів не визнає.

— Не підходь близько, тут «завіса мороку» чи ще якась подібна гидота. Амулетна, схоже, ще з часів, коли варта мала амулети без прив’язки і їх крали.

Нелла хмикнула.

— Я зараз візьму дівчинку й вийду, — сказав котик, ніби нічого не сталося. — Що ти, до речі, зробила з тим придурком?

— Нічого, — чесно відповіла Нелла. — Кинула камінчик, а він сам себе по шиї вдарив.

— Чудово, — оцінив Лост. — Комарика прибив. Любитель якийсь, певно, самоучка. Або з тих, родовитих із темними секретами. Слідкуй за ним. Якщо опритомніє — бий чистою силою. Щось інше завіса може викривити, а силу — лише ослабити.

Нелла знову хмикнула, вже розуміючи, чому котик сам не кинув плетіння — ще б влаштував самоспалення. Тільки дурні стріляють наосліп.