25 (2)

— Проклятий недодракон, — простогнав Лост, коли в світ перед очима повернулися кольори.

Перевертень виявив, що стоїть на колінах, спершись долонями об землю, практично в класичному поклоні слуги, що визнав провину і терпляче чекає покарання. І, головне, ще й кланяється так вдало. Прямо в ніжки одній бойовій чаплі, яка дивиться круглими очима, боязко притискаючи до живота дитячу книжку для вивчення букв. Шокував бідну дівчину, яка чудово знає значення такого поклону і не чекала чогось на нього схожого від котика. Особливо у свій бік.

— Проклятий недодракон, — повторився Лост.

У голові все ще дзвеніло, і важко колихався біль, хоча чужий переляк, що буквально збив з ніг, зник, як не бувало.

— Мерзенний хлопець. І коли він ці манки повісив на них?

Ставити запитання самому собі було безглуздо, але вони чомусь заспокоювали. І чаплю теж заспокоювали, он навіть із турботою почала дивитися, зовсім несподіване видовище.

— Щось сталося? — спитала.

Лост відштовхнувся долонею від землі, озирнувся. У кущах, за кілька кроків, хтось копошився. Чи діти з молодшої школи ховалися, чи один пожирач зелені. А може й зовсім їжачки. Зрозуміти Лост не міг, нюх майже зник, та й перед очима все ще плавали яскраві крапки.

І Лост не відразу, але згадав, що коли отримав ментальний удар чиїмось болем і страхом, він якраз ішов однією зі стежок саду. А ось навіщо йшов, згадати не зміг. Хоча ​​навряд чи за чимось важливим, міг просто гуляти.

— Проклятий недодракон.

— Лост, щось трапилося? — повторила питання Нелла.

— Так, — підтвердив перевертень. — Щось сталося. З однією з моїх підопічних. І лише демони знають, з якою, де, чому і чи вижила вона після цього. А в мене зараз, через цього ідіота, який не вміє вивіряти силу, навіть нюх і зір майже зникли. Не кажучи вже про тонші відчуття. І як мені тепер цю нещасну шукати?

— Обов'язково шукати? — діловито спитала чапля.

— Обов'язково, я ж їхній опікун!

— Ага. А якщо попросити когось допомогти, хоч би когось із інших підопічних?

— Схоже, з головою в мене непорядок, — здивовано пробурчав Лост і знову згадав мерзенного хлопця. — А заразом, може, зрозуміємо, хто зник. Хоча ці дурепи і без зникнення можуть розбрестись по всьому місту.

Нелла була правильною жінкою з Великого Дому. Нехай навіть із сім'ї вартових, а не старшої та молодшої правлячих гілок. Вона тихенько йшла за спиною і зліва, спостерігала за тим, як слабкість, що накочує хвилями, хитаючи чоловіка то вліво, то вправо, але пропонувати допомогу і не подумала. Справжні чоловіки приймуть допомогу жінки в крайньому випадку, найчастіше тільки після того, як благополучно знепритомніють. Навіть її підлеглі б не прийняли, навіть якби вона наказала. І чапля це добре знає, тому й не пропонувала її ніколи і нікому.

Шкода тільки, що вона випускає з уваги, що цей чоловік не з її Дому.

Щоправда, якби й надумала пропонувати свою допомогу, навряд чи змогла втримати, надумай він падати. Хіба встигла б у момент падіння наситити себе силою. Але в неї, швидше за все, немає необхідної для цього реакції.

— Нічого, ось дійдемо до лікарок, і мені полегшає, — пробурмотів Лост, вперто вирівнюючись і продовжуючи шлях.

А огидному недодракону хотілося відвісити копняка від душі. І кілька разів тріснути по голові. Щоб усвідомив всю повноту відчуттів від його сюрпризів.

До лікарки Лост таки дійшов, ледь не впав, спіткнувшись об поріг, а потім тяжко сів у крісло. І зрозумів, що має всі шанси найближчим часом звідти не підвестися. А встати треба було, щоб вирушити на пошуки дівчинки, з якою щось трапилося.

— Хто це тебе так? — здивувалась Маліта, уважно роздивившись чоловіка у своєму кріслі.

— Янір. Гидкий недодракон, — стомлено сказав перевертень. — І найнеприємніше, що цей мерзенний хлопець напевно не очікував такого результату. Навряд йому було треба, щоб мені було настільки погано через цей проклятий накладений на дівчат поклик. Манок для мене на випадок, якщо вони потраплять у біду. Він просто жалюгідний бовдур. Недоучка. Зовсім не вміє зважувати свою божевільну силу.

— З кимось із дівчаток щось трапилося? — занепокоїлась лікарка.

— Так. І мені потрібно прийти до норми. Швидко. Інакше я втрачу дуже багато часу.

Маліта похитала головою і кинулася до шафи, заповненої баночками, коробочками та мішечками.

За тим, як лікарка спритно черпає порошки, розбавляє їх рідиною, що гостро пахне, а потім додає води, Нелла спостерігала з цікавістю. А ось у котика був такий вираз обличчя, ніби він точно знав — у результаті вийде отрута для перевертнів. Або для окремо взятого перевертня. Втім, для нього не буде жодної різниці.

Незважаючи на це, відпив запропоновану гидоту без опору. Слухняно посидів нерухомо, поки лікарка не дозволила відмерти, а потім нетвердо встав на ноги.

— Легше? — спитала Маліта.

— Так.

— Поступово стане ще легше, а потім твій організм згадає, що вміє сам себе лікувати. І я б змусила тебе до того часу спокійно посидіти, розпланувати подальші дії, але ж ти мене не послухаєш.

Котик тихо хмикнув.

— Зілля, що посилює і розганяє реакції, я тобі не дам. Від нього ти можеш за кілька кроків знову впасти. Поверх ментального удару їх навіть нюхати не рекомендується.

— Дякую, — сказав Лост. — Тоді піду так. Ідемо, бойова чапля.

І Нелла чомусь слухняно пішла. І половину шляху до жіночого гуртожитку, в якому мешкали і юні діви-перевертні, вона думала про те, що Томія, котра запалала незрозумілою любов'ю до стеблинок та інших травинок, може бути не так і не права. Якщо за допомогою цих трав при бажанні можна напівдохлого котика оживити, то на що вони ще здатні?

А Неллі досі не спадало на думку замислитися про приховану силу лікарів.

Та вони, за бажання, можуть тихо всіх отруїти та піти посміхаючись. А можуть неправильно лікувати неприємну їм людину і довести їхню провину буде практично неможливо. Та ніхто й не стане її доводити. Лікарі ж серед воїнів і магів вважаються слабкими. А хто звертає увагу на слабих? Їх, якщо корисні, можна захищати та берегти, але фактично прирівнювати до себе… та кому воно треба?