24 (2)

— Я в своєму праві, — насамперед сказав Бернт, варто було дівчатам увійти.

— Ти не в своєму Домі, — спокійно сказала Томія. Кивнула повненькому чоловікові, що сидів у кріслі на чолі столу і слухняно сіла, куди він показав рукою.

Нелла сіла поряд із Томією. Подивилася на похмурого Девіно навпроти, і вдала, що не помічає обуреного погляду Бернта, котрий сидів поруч з ним.

— Так, всі зібралися, — стомлено сказав повний чоловік, наскільки зрозуміла Нелла, той самий магістр Паній. — Зібралися, так.

Він навіщось подивився на стелю і дівчата мимоволі повторили за ним. Дружно простежили, як по стелі бреде муха. Переглянулись. Томія посміхнулася, загадково так. Нелла чомусь озирнулася, ніби намагалася знайти в кабінеті щось незвичайне. Звичайно не знайшла. Кабінет, як кабінет. Шафа для книг. Два великі вікна, на одному з підвіконь якась рослина стоїть. Цей стіл, за яким за потреби могли засідати чоловік двадцять, а якщо потісняться, то й усі тридцять. Загалом, нічого цікавого.

— Так, — повторився магістр Паній. — Почну спочатку. Вчора присутній тут нерозумний молодик, замість того, щоб набити неприємне йому обличчя, або хоча б обмежитися жбурлянням меблів або жбурлянням власника цієї неприємної пики… так. Вчора цей молодик узяв і покалічив нетверезого ідіота. І добре б покалічив після того, як ідіот на нього напав. Це зрозуміли б. Це б зрозуміли навіть ті, кому тільки дай привід у чомусь звинуватити магів. Але він цього ідіота покалічив, тільки тому, що той вирішив полаятись… хм, непристойно полаятись.

Бернт смикнувся, щоб щось сказати, але Девіно натиснув на його плече долонею і похмуро промовив:

— Ми вже з'ясували, що він справді просто лаявся. Брудно лаявся, в твій бік, але, не маючи на увазі нічого конкретного.

Бернт завмер і тихо щось пробурмотів.

— Так, далі… Далі доведеться виплатити компенсацію, і школа цього робити не збирається. Це перше. І друге, цей не здатний контролювати свої пориви юнак носитиме амулет, що стримує дар, поки не доведе, що вже навчився не піддаватись поривам. Або поки що не повернеться додому. Друге краще. Школа може домовитися із бджоловами.

Томія посміхнулася. Як один котик. Дратівливо так.

Нелла ледве втрималася від того, щоб повторити її посмішку. О, вона чудово розуміла, що Бернт краще руку собі відріже, ніж погодиться вілправитись додому. Бо це буде ганьба — його, спадкоємця Великого Дому, беруть та проганяють. За нестримність. І батькові він теж не доведе, що був у своєму праві.

— Ви не можете, — підвівся Бернт.

— Ми вже змогли.

— Ви повинні зняти цю штуку! Я був у своєму праві! Мене образили, я мав право за таку образу навіть вбити!

— Дуже мило, — сказав магістр Паній. — Продовжуйте далі, ми вас зв'яжемо і віднесемо додому на руках. Навіть я в перенесенні візьму участь.

Бернт обурено подивився на сестру, яка, на його думку, мала стати на захист родича і пояснити дикунам, як треба поводитися зі спадкоємцями. Томія лише зітхнула.

— Отже, виплатіть компенсацію і поки що можете залишатися. Можете навіть попросити когось потренувати контроль над силою. Вам знадобиться.

— Але…

Томія знову зітхнула і так проникливо глянула на брата, що він замовк.

— Бернте, ти зараз поводиться як варвар з Білих островів, — похмуро сказала вона. — Потрапив такий варвар у чийсь дім. Може, його старійшини відправили укладати договори про доставку рожевої солі. Може, випадково заблукав. Не має значення. Прийшов, йому щось там не сподобалося, і він нагадав на порозі, висловивши своє ставлення. Ну, як заведено в нього на острові. А неосвічені материкові жителі чомусь його не зрозуміли і вирішили, що він просто придурок із нестачею розуму. Їм навіть на думку не спало, що він таким чином відстояв свою честь. Розумієш?

— Як ти смієш порівнювати мене з цим? — практично прогарчав Бернт.

— Так і смію. Поводишся, як цей варвар. Тобі ж на думку не спало поцікавитися, чим тут живуть, що можна робити, захищаючи честь, а після чого тебе вважатимуть недоумком, не здатним на елементарні речі. Визнаний Девіно, ми виплатимо компенсацію. Але ви, будьте ласкаві, поясніть, нарешті, моєму братові, що він знаходиться в чужому домі і має шанувати чужі традиції та закони. А не чекати, що хтось здогадається, що в його присутності лаятися не можна, тому що він уявлення не має, як, і, згадуючи що, просто лаються. І навіть табличку на шиї не носить із попередженням, що з'явився зі світу, де за лайку можуть вбити.

— Ти… як ти…

— Бернт, я не збираюся нічого тобі доводити. Я згодна виплатити компенсацію, але щадити твої почуття не збираюся. Ти зганьбив себе, мене і школу, що поручилася за тебе. Тобі не вдалося зганьбити Дім тільки тому, що інші представники цього Дому поводяться нормально. І ти при цьому ще й чогось вимагаєш? З тобою вчинили дуже м'яко. Тебе фактично визнали людиною, якій просто треба вчитися. Адже могли визнати небезпечним ідіотом. Або людиною, яка спеціально розпалює ворожнечу між обдарованими і не обдарованими. А ти тут сидиш і товкмачиш про своє право. Бовдур!

— Коли ти повернешся додому, ти пошкодуєш про ці свої слова, — похмуро й мрійно сказав Бернт.

— Ой, не хвилюйся. Я туди не повернуся. Мій чоловік, мій Дім та моя сила тут. Тут я знаю, чим хочу займатися і як рости над собою. Там мені цього шансу не дадуть. Там цей мій талант взагалі не потрібний, не від мене.

І знову посміхнулася, дратівливо схоже на котика. Мабуть, брала у нього уроки, вчилася так ось усміхатися, щоб співрозмовник розумів, що цією усмішкою його саме злить і нічого не міг із цим зробити.

Бернт навіщось подивився на мовчазного Девіно, але він сидів як статуя і не збирався реагувати на недостойні слова молодшої дочки голови Дому Стрижів.

А найцікавіше, що відмовлятися брати гроші сестри, точніше, її чоловіка, Бернт не став. Чи не зрозумів, що це за гроші, і що Дім Стрижів ніякого відношення до них не має, чи втішав себе тим, що це компенсація за всі його страждання.