розділ 24

— Хм, — сказала Томія, коли Нелла зібралася з думками і попросила у неї допомоги.

Сиділи дівчата в альтанці. Навколо росли незнайомі Неллі дерева з червоною корою. З одного боку альтанку обплів дикий виноград. А на лаві навпроти спало дві кішки — одна попеляста, друга в смужку. Ще у кронах гарно співали птахи, але навіть вони не робили цю альтанку відповідним місцем для роботи. А Томія працювала. Витягувала з усією можливою акуратністю з коробки, що стояла біля лівої руки, непоказні стеблинки, досить довго їх тримала, а потім або клала в коробку біля правої руки, або недбало кидала в ту, що стояла на підлозі. Навіщо Томія це сіно сортує, Нелла гадки не мала, та й не хотіла знати. Травинки та стеблинки її ніколи не цікавили.

— Хм? — перепитала Нелла. Вона, якщо чесно, очікувала дещо іншу реакцію у відповідь на заяву, що хоче вчитися, осягати нове і ставати дедалі сильнішою.

— Так, саме «хм», — підтвердила Томія. — Ти просто не розумієш. Це ж школа. Тут немає вчителів, які, не пояснюючи основ, можуть змусити тебе завчити послідовність дій, після чого щось вийде. Або не вийде, якщо не зможеш повторити в точності те, що заповідане предками і було отримано методом сліпого тику, без розуміння, як воно працює. Тут тебе спершу змусять зрозуміти. Почати доведеться з основ, разом із групою тих, у кого несподівано прокинувся дар. Без розуміння основ ти навіть щось просте, на зразок чутливих долонь чи нічного зору, зробити не зможеш. Тут немає тієї самої послідовності. Та й не може існувати. Тому що ідеально схожих здібностей не буває, насправді кожен маг будь-яке стандартне плетіння хоч трохи, але змінює, робить придатним для себе. А цього не зробиш, не розуміючи основ. Власне, на мою думку, це одна з причин, через які у нас так мало по-справжньому вмілих магів. Сильних – купа. А тих, хто свою силу з віком переплавляє на вміння — дуже мало. Бо навіть кількох сотень років більшості не вистачає, щоб зрозуміти як те, що нам залишили предки, зробити по-справжньому своїм. Розумієш? Тому твоє прохання дивне. Ти не знаєш, чого просиш. Думаєш, що просиш щось знайоме — просто взяла й вивчила нове, гадки не маючи, як воно працює. А тут так не вийде. Тут так не вчать. А ти старша за мене і почати спочатку тобі буде набагато складніше, ніж мені. Навіть Лостускладно, при тому, що він зумів у нашому світі знайти своє вміння. Побутівка взагалі майже не виходить. Щось бойове виходить, навіть складне, а просте побутове — з великими складнощами.

— Тому він бігає голяка, — згадала Нелла слова котика, про побутівку.

— Буває, хоч у нього вже краще виходить.

— І що мені робити? — засмучено спитала Нелла.

— Та що хочеш, — сказала Томія. — Можеш вчитися тут, з початку, з основ, витративши багато часу. Але в тебе може особливо й не вийти. Якщо у такого як Лост багато що не виходить, а він справді талант, то…

— То якійсь спадковій вартовій краще повернутися до батька, осягати таємниці роду, — похмуро сказала Нелла.

І зрозуміла, що тут вчитися хочеться. Сильно. Бентежило тільки, що лише для того, щоб втерти носа котику, змусити його відчути себе слабаком без таланту.

Втім, не така й погана причина, якщо подумати. Стимул. Без стимулу вчитися складніше, у цьому Нелла мала «щастя» переконатися. У дитинстві. Поки все не стало настільки погано, що захотілося всім довкола довести, що вони на рахунок її безталанності не мають рації, мало що виходило. А потім вона стиснула зуби і почала боротися, в тому числі і з самою собою, і якось непомітно стала талановитою.

— Гаразд, нехай довго і з самого початку… — сказала Нелла.

— Ще тобі доведеться чекати наступного набору, — порадувала Томія. — Зараз середина навчального року. Це Бернту все одно, середина або початок, він нічого вчити не збирається. Головне зайняти його чимось. А тобі краще нічого не пропускати.

— Чудово, — оцінила Нелла.

— Ще ти можеш спробувати домовитись про підготовку.

— Підготовку?

— Ага, знайди когось, хто погодиться тобі допомогти з основами. Власне, тобі не завадило б повчити символіку, спільні науки, які вчать навіть необдаровані. Та й читати, писати. Тому що амулетів, здатних за тебе це зробити, немає.

— Кого знайти?

— Уявлення не маю. Того, хто згодиться тобі допомогти. Мені допомагала спочатку вчителька, травниця, яка мене на болотах знайшла, потім Шелест із друзями, Льєн та його наречена трохи, одна вчителька з молодшої школи. Але найбільше Шелест, йому було не байдуже.

— Ага, чудово, знайти того, кому не байдуже, — зітхнула Нелла.

Розвинути думку їй не дали. З'явився вартовий Дому Стрижів і порадував дівчат, що вони дуже потрібні старшому Девіно, бо у нього виникли великі проблеми. Томія не пішла б, вона не вважала, що проблеми шпигуна Дому Стрижів повинні її якимось чином хвилювати. Але виникла проблема, на жаль, стосувалися Бернта. А ігнорувати те, що стосується брата, було складніше. Хоча б через цікавість.

Цікаво ж, що за проблеми зумів створити самовпевнений брат? У Томії було надто багато припущень щодо цього. І вибрати якесь одне, найімовірніше, вона не могла.

— Гаразд, ідемо, — сказала сумно, закривши всі три коробки.

Їх вона склала одна на одну, обняла нижню, притиснула підборіддям верхню і, якимось чином, не спіткнувшись, вийшла з альтанки, а потім пішла слідом за вартовим.

Коробки вона на півдорозі вручила знайомим, попросивши віднести якійсь местресі, гордовито задерла підборіддя і пішла далі. Так, ніби була одягнена для прийому, а не в сіру сукню та білу накидку, чимось забруднену внизу праворуч. І Нелла раптом подумала, що дуже співчуває, що Девіно, що Бернту. Якщо вони думають, що зможуть змусити це дівчисько щось зробити, напираючи на борг і обов'язки, на них чекає велике розчарування. Тому що сильними словами її не залякаєш і не переконаєш, вона надто добре розуміє, де закінчуються її борги та обов'язки.

Тож їм доведеться домовлятися. І якщо Девіно вміє це робити, то Бернт навряд.