22 (2)

З цілителем Нелла майже не помилилася. Це справді була жінка. Явно небайдужа до Лоста жінка, інакше з чого б їй одразу кидатися шукати йому сорочку, рятуючи від протягів, напувати якимось зміцнюючим і годувати пиріжками з грибами?

Щоправда, Неллі пара пиріжків теж дісталася. Та й була ця жінка давно вже не молода. Ще й виглядала вилитою бабусею із дитячих страшних казок. З тих бабусь, які заманюють неслухняних дітей у ліс та згодовують спеціально навченим ведмедям.

— Не доведуть тебе до добра ці пригоди, — насамперед сказала цілителька на ім'я Меліна, коли Лост по одному затягнув до її будинку кинуті на порозі тіла. — Ох, не доведуть.

— Я не напрошувався, вони самі прийшли, — сказав котик і представив здобич: — Той, що нижчий, маг. Той, що вище, швидше за все ні, або зовсім слабкий маг, користувався він виключно амулетами.

— Хм, — глибокодумно сказала лікарка.

За тим, як вона відкриває металеву коробку із замочком, на кришці якої було щось написано червоною фарбою, Нелла та Лост стежили з однаковою увагою. Причому, чому це робив котик, дівчина не дуже зрозуміла, він начебто мусить знати, що в таких коробках зберігається. А цілителька витягла незрозумілі скляні штуки з ще більш незрозумілою розміткою. Штуки були трубочками із прозорого, безбарвного скла. У трубочки навіщось вставили маленькі помпи, а з одного кінця взагалі начепили мідне кільце з прорізами.

Поки Нелла розглядала цю дивну штуковину, Меліна діловито, з клацанням, вставила в кільце ще одну дивну штуковину — щось схоже на кришечку для фляги, тільки з голкою, що стирчить у центрі. Ткнула голкою спочатку у склянку з темною рідиною, а потім у плече спійманого Лостом бранця. Зняла кришечку з голкою, засунула її в ще одну металеву коробочку, згадавши якийсь магічний варіант автоклава для дезінфекції, причепила до трубочки іншу кришечку з голкою і повторила процедуру.

— Це кікх-хей вигадали, — сказала цілителька. — Чудова штука. Допомагає вводити ліки прямо в кров. Особливо здорово допомагає, коли хворі пити не можуть чи не хочуть. Але треба їх спеціально готувати.

— Хворих? — здивовано перепитала Нелла.

— Ліки. Більшість звичайних для такого методу не годяться.

— О, — тільки й змогла сказати Нелла і подумала, що дарма голова Дому не відправив сюди ще й когось із лікарів. А то раптом бідна Томія занедужає?

Потім вони пили чай, доїдали пиріжки і чекали, доки введене в бранців зілля подіє. Натомість коли Меліна дозволила їх розбудити, були вони вже тихі та спокійні, і дивилися на світ із усмішкою та бажанням поділитися всім, що знали. Головне питання правильно ставити. А то знали вони багато і розповісти могли про що завгодно, завгодно зовсім не тому, хто питає.

Втім, Лосту воно не дуже допомогло. Бранці виявилися найманцями, причому, якщо вірити головному і цій парі — найманцями бідними, нещасними і злісно обдуреними наймачем. Він їм вказав на Лоста, обізвав його звичайним перевертнем, причому, боржником замовника, і заплатив за те, щоб його зловили, запакували та принесли в одну альтанку у Малому Королівському парку.

Загалом, нічого воно не дало, в альтанці напевно навіть сліди шукати марно. І, можливо, у такий нехитрий спосіб хтось перевіряв, на що Лост здатний, сидів тихенько десь у кущах чи на дереві, і спостерігав, як найманців ловлять. І чапля тут виявилася дуже доречною. Нехай тепер думають — перевертень сам зумів із пастки вирватися чи супутниця з не зрозумій якогось світу всі карти сплутала?

— Пощастило, — задумливо сказав Лост.

— Хто знає, — не стала його радувати Меліна, підливши Неллі чаю, а перевертню вручивши черговий пиріжок, мовляв, він великий чоловік, йому їсти треба багато. — Ти будь обережніший, а краще попроси Роана нанести тобі малий щитовий малюнок. Заодно допоможеш йому перевірити, чи не впливає воно на магію перевертнів. А то перевіряти цю справу на хлопцях — марно. Там незрозуміло буде, що саме завадило, може взагалі вроджена дурість.

— Хм, — сказав перевертень.

— А цих молодчиків хай заберуть дізнавачі. Вони їм будуть цікаві. Думаю, це не перша їхня робота. До тебе у дізнавачів особливих претензій не буде.

Лост кивнув, неквапливо з'їв пиріжок, навіщось глянув на стелю.

— Меліно, ти не можеш дати мені пораду? — спитав, коли чергова чашка смачного чаю у Нелли була ополовинена, а черговий пиріжок опинився в руках перевертня.

— Я тобі казкова мудро-жінка з темних лісів, чи що? — здивувалася цілителька.

— Ну, не в Корема мені питати і не в цієї бойової чаплі.

Меліна похитала головою, вручила Лосту ще один пиріжок і коротко веліла:

— Стривай!

А потім пішла до іншої кімнати і з кимось там поговорила.

Потім знову наказала чекати. Чого саме, не уточнила, а котик чомусь не став питати. Наче й так здогадався. Ну, вони й чекали. Розмовляли про дрібниці, про те, коли саме краще віднести сплячих мисливців на перевертнів до дізнавачів. Принагідно Нелла дізналася дивовижну річ. Виявляється, Томія не тільки красуня, здатна ударом посиленого кулака валити дерева в лісі, а й розумниця, у якої серед зелляварів та лікарів вже є четверо охочих отримати таку аспірантку. Тому що у неї явний талант, та й інтерес є.

Нелла здивувалася, але розпитати не встигла, бо двері тихенько відчинилися і у вітальню увійшла красуня. Темноволоса та білошкіра, зі світлими очима. З легкою посмішкою та плавною ходою. Вона мовчки підійшла до столу, обійняла Меліну, а потім цмокнула в щоку Лоста і сіла поряд. Нелла отримала від неї лише зацікавлений погляд.

— Це Нелла, бойова чапля з Дому Стрижів, — представив її перевертень. — Вона гість школи. А це Веларка, вона аспірантка Меліни і примудряється поєднувати лікарську справу зі слабким пророчим даром. Добре поєднувати, мало хто може такий дар змусити допомагати лікувати.

Дівчата переглянулись.

Веларка доброзичливо посміхнулася і чомусь підморгнула.

Нелла обмежилася ледь позначеним кивком.