розділ 22

Розпитування, допити, поради та пророцтва

Виявилося, котик був великим любителем потягати людей, загорнувши їх у щось. Щоправда, якщо Неллу він просто запакував і поніс, то з нападниками вчинив набагато грубіше — насильно приспав, шпурнувши якесь складне плетиво, причому з амулету. А Неллі пояснив, що якби ці типи могли поставити щити, воно не спрацювало б. Наче знав, що це їй цікаво.

Нелла про всяк випадок пирхнула.

Потім натякнула, що за всієї своєї сили сплячого мужика далеко не донесе.

Котик у відповідь кивнув. Щільно замотав бранців у їхні власні хламіди, заштовхав під найближчий кущ, замаскував ще одним складним плетивом і сказав:

— Пішли шукати носіїв.

Життєрадісний такий, аж гидко.

Заперечувати Нелла не стала, слухняно пішла. Поспостерігала, як на напівголого Лоста крадькома дивляться дві молоді жінки, зустрінуті по дорозі, а потім про щось шепочуться і хихикають.

Не дуже тверезих чоловіків котик налякав посмішкою. Нелла мимоволі захопилася, але вчасно себе обсмикнула. Захоплюватися котиком не можна було. Захоплення може надто далеко завести.

А ще не можна було милуватися, хоча поєднання ходи, надмірно плавної для такого високого і досить важкого чоловіка, його спини зі шрамом на лопатці, волосся, котре ворушить вітер…

— Пхи, — сама собі сказала Нелла і подивилася на землю, але швидко зрозуміла, що дивитися собі під ноги ще дурніше.

Втім, як і на небо.

І крутити головою туди-сюди, дивлячись на будинки.

Загалом, котик знову примудрився роздратувати, нічого не зробивши.

Треба було уникати його. Це було б правильно. А тут не уникла і що? І тепер іде слідом, як правильна жінка, і бореться з бажанням врізати йому кулаком між лопаток. І варто гаяти час на такі дурниці?

Невідомо до чого б Нелла додумалася, може навіть до того, що слід тихенько перестрибнути через найближчий паркан і втекти, але тут котик нарешті знайшов носіїв. Майже добровільних.

Та й переносити вантаж вони любили, судячи з того, з яким завзяттям перли дві обплетені лозою пляшки і великий мішок.

— І хто ж це тут ходить? — так ласкаво спитав котик, що носії мішка завмерли на місці і випустили з рук ношу.

— Ой, — сказав один із носіїв пляшки.

— І що ж тут у нас несуть, а головне, куди? Тхне самогоном.

— Ой, — сказав другий носій пляшки.

— І що ж ви, а головне, де зібралися святкувати? — додав котик ще ласки та тепла в голос. — І чи знаєте ви, бовдури, скільки вам залишилося зауважень до того, як ви почнете відпрацювання у найближчій стайні? А може й не стайні, може когось навіть виженуть до матінки, плакатися у спідницю та скаржитися на злих викладачів. Як у вас там з оцінками?

— Не треба, — попросив один із хлопців, які впустили мішок.

— Ось бачиш, — сказав котик, обернувшись до Нелли. — А ти сумнівалася, що ми знайдемо добровільних помічників. А у цих ще й досвід.

Хлопці переглянулися, але заперечувати не стали.

Мішок і пляшки зрештою зайняли місце під кущем, нагріте бранцями. Добрий дядько Лост ще й замаскував його по новій, мабуть, вирішивши не ображати нещасних хлопців занадто сильно.

Те, як сплячих бранців несли у невідомість — місце призначення знав лише котик — окрема історія. Переносити таким чином людей у ​​місті заведено не було. Варті і дізнавачам воно б точно не сподобалося, особливо, якби несли не до них. Тому Лост проклав шлях подалі від людей, по чиїхось садах, клумбах і просто зарослих бур'янами ділянках землі. І яким саме чином усі опинилися біля стіни, що огороджує школу, ні Нелла, ні студенти не зрозуміли.

— Так, бовдури, де місце, в якому ви проколупали дірку в захисті, щоб пронести самогон та дохлу свиню? — спитав Лост, знову згадавши про доброту і ласку.

Добровільні помічники переглянулись, дружно зітхнули і пішли показувати.

І Нелла знову, всупереч своєму розумному рішенню, захопилася. Виходить, він саме таких студентів шукав. А навіщо створювати собі проблеми, якщо їх можна створити комусь іншому?

Правильно — ні для чого.

***

Неллі чомусь здавалося, що Лост захоче затягти здобич до себе в нору, точніше, до себе додому, а там діятиме за обставинами. Натомість він змусив студентів тягнути вантаж до лікарів. І Нелла настільки здивувалася, що не спитала – навіщо. Ну, не лікувати ж.

Виявилося, дійсно не лікувати.

Просто йому стало дуже цікаво, чому ці типи вирішили полювати на перевертнів. Що саме на перевертнів, а не бойових чапель, він анітрохи не сумнівався. Ці мисливці використали щось, що заховало їх від нюху і почуттів перевертнів. І обманку виставили перед носом — того самого ілюзорного мужика, який спочатку виглядав зовсім як справжній придурок, що вирішив пограбувати перехожих. Він навіть тхнув потом, алкоголем і нахабством.

Загалом, ці типи підготувалися до полювання на перевертня. І щастя, що вони на Лоста натрапили. Перевертнем він став порівняно недавно і настільки довіряти своїм надрозвиненим почуттям і нюху поки що не звик. Тому дуже якісну ілюзію розпізнав, здогадавшись опустити очі вниз і помітивши, що у чоловіка прямо крізь ступні проростають травинки. І побоюватися нападу зі спини не перестав. Та й реакція на удар запахом і нечутним звичайними людьми звуком була не така гостра, як могла б бути.

А хто виріс у клані напевно б попався. Справжні кланові перевертні надто собі довіряють. Звикли, що навіть метелик не підлетить непомітно, навіть зі спини, і в такі пастки з обманками попадаються. Потім, щоправда, вириваються і мстяться, але не факт, що всі. Тому що загадково зникнути і більше не з'явитися у перевертнів теж іноді виходить. Навіть весь клан, об'єднавшись, знайти не може.

І Лосту треба було розпитати бранців. Самому. Без всюдисущих дізнавачів. Бо могло виявитися, що пастку для перевертня приготували інші перевертні. А втручати у свої справи сторонніх у кланах не заведено. Особливо, якщо сторонніх ці справи не стосувалися.