розділ 21

Проблеми множаться

Цей день не задався у Лоста ще з ночі, а то й учорашнього ранку. Вчора вранці до школи з'явилися незадоволені світом і своїм місцем у ньому дізнавачі. І розповіли дивну історію, заодно порадувавши Лоста тим, що діви-перевертні здатні завдати неприємностей, навіть коли не те, що не хочуть, а навіть не присутні там, звідки ці неприємності почалися. А почалася дивна історія з того, що до дізнавального будинку в невеликому містечку вломилася дуже бойова жінка. Зупинити її не змогли, вона бажаючих це зробити задавила масою, ваги та ріст вона мала не маленькі. Вона довго і невиразно кричала, чи не бажаючи, чи не уміючи говорити тихо. Але її вдалося відпоїти чаєм із заспокійливими краплями і таки дізнатися, чого саме їй треба.

Виявилося, їй хотілося поскаржитися на перевертнів. Вони в якомусь селі вкрали всіх корів та кіз, загризли їх у печері, стіни кров'ю обмазали, потім туші з'їли, а все, що не з'їли, спалили. Причому, поважна жінка була впевнена, що перевертні ті самі, котрі красуні, що приїхали до столичної школи магії. І те, що школа від її села знаходиться далеко, її анітрохи не переконало. Кіз та корів зжерли і спалили не вчора. Перевертні, напевно, зробили це по дорозі.

Жінка, як говорилося, була наполеглива і дуже гучна. З тих, кому простіше поступитися, ніж чинити опір. Ну, хоч у чомусь поступитися. Наприклад, з'їздити помилуватися печеркою для початку. А потім спробувати пояснити їй, що не всі перевертні перетворюються на вовків, у них інших іпостасей повно, і не всі вовки вміють перетворюватися на людей.

Ну, з'їздили. Здивовано повитріщалися на суміш незрозумілих значків зі знайомими символами, як із древніх ритуалів, так і сучасної символіки, що застосовується амулетниками та ледарями, що люблять підвішувати плетіння на ці символи. Причому, символи були намальовані кров'ю, і навіть не факт, що тільки коров'яче-козлиною, надто підозрілий камінчик стояв посеред печери.

І, як на зло, браві діви-перевертні справді проїжджали недалеко. Просто не захотіли посидіти зайвих пару днів у світі бджоловів, щоб точка виходу виявилася ближче до столиці.

І ні, дізнавачі не вірили, що саме ці недоучки малювали в печері. Малювали там не перший рік. І знайшли цю гидоту лише тому, що крадіжка рогатої худоби збіглася з проїздом перевертнів. Але дівчата могли щось помітити, унюхати від когось запах крові, не надавши цьому значення, помітити сліди проведених ритуалів, дивну магію, ну мало що?

Але без Лоста дізнавачі з цими питаннями до нервових дівчат, здатних перетворитися на щось ікласте і відкусити пару пальців, йти не ризикнули. Лост повинен був своїх підопічних спочатку вмовити, потім направити та утримати. Загалом усе як завжди. Вся різниця, що вмовляти доведеться на втручання мозколомів, а більшість дів — колишні селянки чи бідні городянки, яких одне це слово лякало.

Загалом, день у Лоста пройшов весело, і він остаточно переконався, що проклятий недодракон саме мстився. Напевно, знав, що рано чи пізно може виникнути схожа проблема. Передчував її. І підібрав для поїздки до школи він зовсім не красунь, а різних недовірливих істеричок, любительок поридати з початковою стадією параної та інших оригіналок.

Радували в цій ситуації лише дві речі — дізнавачі перейнялися співчуттям, а дівчата все-таки згадали суцільно бородатих вершників, яких зустріли неподалік тієї печери. І ні, від них не пахло кров'ю. Все було гірше — від них тхнуло медотравкою, яку використовували, коли хотіли кров відмити. Ця трава навіть собакам, навченим шукати сліди крові, нюх перебивала. Що вже казати про дівчат, які не встигли повністю опанувати власні здібності.

І що могли дізнавачі зробити, дізнавшись цю велику таємницю?

А майже нічого. Залишили спостерігачів, щоб ті почали збирати плітки та відомості про дивні крадіжки та зникнення. Хоча й підозрювали, що пропадали волоцюги, яких навряд чи хтось шукав. У те, що в тій печері зарізали вкрадену худобу, дізнавачі не вірили. Корів та кіз, швидше за все, відвели на продаж. А печера просто нарешті знайшлась. І найгірше, знайшлася вона у цілком цивілізованих місцях, дуже близько від столиці. І раз досі не знайшли, значить її хтось старанно ховав. Хтось, хто знав, коли в цих місцях проїжджатимуть патрулі, чи хтось інший, здатний її виявити. І це було зовсім недобре.

— Справи, — тільки й зміг сказати Лост перед тим, як попрощався з дізнавачами.

У те, що після нашестя селян і дізнавачів до печери повернуться, Лост не вірив. І розумів, що в це навряд вірять самі дізнавачі. Отже, спливуть любителі малювати дивні символи десь в іншому місці.

А ще могло виявитись, що незнайомі значки мають якесь значення. Що незнайомі вони лише у цьому світі.

І це також погано.

Але найгірше зовсім не це, найгірше, що у Лоста навіть на мить не виникло бажання повернутися хоча б у світ перевертнів і почекати, поки всі ці проблеми так чи інакше вирішаться. Йому захотілося самостійно знайти любителів розписувати кров'ю печери, тихо прирізати їх і закопати в яру, щоб жити людям не заважали. А то раптом почнуть робити замахи на студентів, гостей з іншого світу, одну бойову чаплю чи навіть підопічних дів-перевертнів? Чомусь Лосту хотілося всіх цих людей захистити. Наче він незрозуміло, коли встиг взяти на себе відповідальність за них і не бажав тепер з нею розлучатися.

Це теж було надто дивно. Так дивно, що він пішов порадитися з одним із тих перевертнів, які прибули до школи допомагати юним дівчатам з їхніми новими здібностями.

Порадився він дуже вдало. А може, й невдало. Тут як подивитись.

Бо сувора жінка-рись подивилася на нього ласкаво, як матінка на нерозумне дитя, і сказала лише одну фразу:

— Але ж ти голова клану, а їм такі інстинкти притаманні.

— Ось зараза, — задумливо відповів Лост, як ніколи розуміючи, що й самому доведеться довго розбиратися з подарунками другої іпостасі, роблячи цікаві відкриття і намагаючись боротися з не менш цікавими інстинктами. А тут ще й дівчата. — Навіщо я в це вплутався?