17 (2)

Корем із самого початку знав, що тягати жінок у килимах територією школи — не найкраща ідея. Але коли половина шляху до чоловічого гуртожитку була подолана, а нічого так і не сталося, він дещо заспокоївся. Як виявилося, даремно. Тому що доля кікх-хей, та сама, що любить розкидати скрізь каміння, давно й міцно оселилася в цій школі. І чекала вона саме полегшеного подиху. Він для неї був сигналом, після якого вона із задоволенням кинула першу жменю гальки і потяглася до кошика за наступною.

— Доброго дня! — життєрадісно пролунав дівочий голосок так несподівано, що Корем спіткнувся і впустив свій кінець килима, одразу ж порадівши, що тримав його з боку ніг.

А з кущів, що ростуть на узбіччі доріжки, вивалилося конопате дівчисько і почало широко посміхатися.

— Гарного, — привітався Лост, якимось дивом утримавши свій бік.

— Ви килимок йдете вибивати? Слушне місце шукаєте? — з награною наївністю запитала дівчина. — Чи виносите труп?

— Жива вона, жива! — з натиском сказав перевертень і теж посміхнувся. — А про когось я, мабуть, розкажу батькові. Тому що цей дехто зараз має мирно спати в жіночому гуртожитку, а не тинятися поряд із чоловічим.

— Пхи! — гордо відповіла дівчинка і швидко зникла в кущах.

Лост тихо обізвав молодих магів поганим словом і велів помічнику міцніше тримати свій край килима.

Доля загадково посміхнулася і щедро кинула наступну жменю каміння.

— Ой, це ви! — ще життєрадісніший, ніж конопате дівчисько, закричав хлопець, що виник прямо посеред доріжки. — Я ось він! Я прийшов! Знайшовся! Можна мені перездати?!

До кого він звертався, Корем не зрозумів, хоча обличчя цього явно не тверезого бовдура було невиразно знайомим.

— Хочете, я вам допоможу? — зацікавився дивний хлопець. — Я вантажником підробляв! І ямки копав. Під картоплю, під яблуні, а двічі навіть під здохлих собак.

— Ні, ми самі впораємося, — сказав перевертень. Причому дуже серйозно сказав.

Студент трохи подумав, кивнув, пообіцяв обов'язково прийти на перездачу і зник так само загадково, як і з'явився.

Мабуть, був дуже талановитий, хоч і недолугий.

Далеко дійти, знову не вдалося. По пустельній доріжці рано-вранці чомусь вирішила прогулятися купа народу.

Сумна діва, що на ходу бурмотіла основні формули заміщення і обривала в такт пелюстки з троянди. Вона дуже чемно привіталася з чоловіками, задумливо зиркнула на їхню ношу, знизала плечима і пішла далі. Мабуть, вирішила, що навіть якщо там труп, пропонувати допомогти закопати його під яблунею буде неввічливо.

Високий і нескладний хлопець, котрий кудись пер підозріло булькаюче барило сам злякався, розвернувся і галопом втік.

Нахабний песик, обгавкав чоловіків і килим, а потім гордо пішов.

Курка, що незрозуміло звідки взялася, чомусь захотіла пробігтися перед людьми, сполошно кричачи, і обрала для цієї справи ранніх носіїв жінки в килимі.

А як вишенька на тістечку, з'явився особисто магістр Діньяр.

— Нас прокляли, — зрозумів Корем.

— Я навіть знаю хто, — сказав Лост, виразно подивившись на килим.

Магістр підійшов, у задумі зупинився перед носіями і хмикнув.

— Знаєте, — сказав: — впевнений, у вас є причини так чинити. Але це зіпсує вам репутацію.

Лост і Корем переглянулись.

— Як чинити? — спитав Корем.

— Молодість-молодість, — задумливо промовив Діньяр, а потім пішов собі. І вигляд у нього був такий, що Лосту захотілося перевірити, чи не спить він і чи не блукає тут уві сні з розплющеними очима.

— Може, зійдемо з доріжки? — спитав Корем.

— Ага, непогана ідея, — погодився Лост.

Доля задоволено усміхнулася і кинула черговий камінь. Цього разу світлий, із сірими проблисками.

— О, їжачок, — сам не розуміючи чому, зрадів Корем, мало не спіткнувшись об цього самого їжака. — А он ще один, більший.

Другий їжак у відповідь пирхнув.

— Їжаки — це добре, — сказав Лост. — Якщо десь багато їжаків, там може бути і Ваня. А саме він нам і потрібний.

— А може, й не бути.

— Він ранком часто їх годує. Та й запах свіжий, ніби він зовсім недавно цього їжака гладив.

Корем сперечатися не став і далі вони поперли килим через сад, петляючи між кущами бузку, старими деревами та запущеними клумбами. Збирали росу, колючки, павутину і раділи тому, що їжаки збираються по дорозі.

Втім, Лост мав рацію.

Ваня сидів на сходах однієї з альтанок. Сидів він там не просто так. Він читав дитячу казку, підсвічуючи собі світляком. А перед ним завмерли їжаки, і, здається, уважно слухали.

— Дітей виховує, — здогадався Корем, трохи помилувавшись на це дивне видовище.

Іван підвів голову, помахав привітно рукою і продовжив читати.

Чоловіки з килимом трохи постояли, переглянулись і пішли до альтанки. Дуже акуратно. Намагаючись не наступити на їжака. А то наступають на чарівних тварин лише різні самогубці, це навіть неосвічені селяни знають.

Неллу вони донесли. Поклали її разом з килимом у альтанці та сіли відпочити. І тільки після цього помітили, що їжаки за їхньою спиною почали шикуватися в шеренгу і неспішно тупотіти слідом.

Ваня продовжував читати, наче нічого не помічаючи.

— А вони ж дівчат захищають, — сказав Корем.

Перевертень знизав плечима і потягнуся.

А Ваня нарешті закрив книжку і озирнувся на килим.

— Це дівчина? — спитав недовірливо.

— Це стихійне лихо, яке на мене дуже образилося. Не розумію, за що, але заспокоїти її інакше я не зміг.

Ваня хмикнув і порадив:

— Краще її звільніть.

— І вона рознесе цю альтанку, переламає половину дерев у саду, а потім утече в місто, нести хаос руйнування, — сказав Лост.

— Вона там у вас не задихнулася? — запитав Ваня. Потім нахилився до килима, трохи подивився на нього і розгублено сказав: — Здається, ваше лихо там плаче. Краще розв'яжіть, бо я навряд зможу пояснити їжакам, що вона в килимі заради загального спокою.