розділ 17

Проблеми, від яких нікуди не подітися

Того ранку Корем Вичасу шукав добру людину, яка позичила б йому трохи грошей і не вимагала процентів при поверненні, а то й зовсім на тривалий час про цей борг забула. Корем був добрим хлопцем. Розумним і досить симпатичним, з добре підвішеним язиком і загалом щасливим. Йому навіть його робота подобалася. Хоча він поки був лише молодшим викладачем, а більшість студентів відмовлялися вірити, що теорія магії  потрібний предмет. Корем вірив, що з віком вони все зрозуміють, ну, якщо всерйоз магією займуться, а іншим воно не дуже й потрібне.

Загалом у житті Корема було лише одне горе — йому вічно бракувало грошей. Закінчувалися вони завжди в самий невідповідний момент. Хоч би скільки їх було, вони все одно закінчувалися. Бо то рідкісна книга раптом траплялася, то не менш рідкісні інгредієнти, то просто щось гарне, здатне сподобатися дівчині. Дівчатам. Власне, на дівчат більшість грошей і йшла. І не обов'язково на коханих, хоч Корем закохувався часто. Цей усміхнений хлопець міг запросто зробити дорогий подарунок подавальниці, яка вивчила його смаки і зустрічала незмінно щирою усмішкою. І колезі, яка колись не відмовилася в чомусь допомогти. І… та майже будь-якій дівчині, майже будь-якого віку. Він навіть Хабці якось подарував брошку з чорного вулканічного каменю, ця брошка наче для неї була зроблена. І Хабці вона сподобалася. З подарунками Корем завжди вгадував.

Цього чудового ранку прокляті гроші знову взяли і закінчилися. У самий невідповідний момент. І до кого податися на їхні пошуки бідолаха навіть не уявляв. Не міг пригадати, кому встиг віддати попередні борги, а кому ні. А якщо борг не віддав, то просити знову негарно.

— О! — радісно вигукнув мученик, помітивши, що у вікні невеликого будиночка стирчить знайомий, якого він побачити не очікував. Він наче кудись пішов із якимсь аспірантом. Лікарі ще скаржилися, їм порадитись треба було. — О, Лост!

Перевертень чомусь шарахнувся, потім придивився і помахав рукою. Чи відганяючи, чи запрошуючи в гості.

Корем вирішив вважати, що другий варіант правильний.

Відкрив перевертень не відразу, але гостя це ні крапельки не збентежило. А коли відчинив, вийшов у одних штанях і з підбитим оком. А ще з його будинку відчутно смерділо паленим.

Здивуватися Корем не встиг, тому що перевертень схопив його за шкірку, практично затяг у свій будинок, а потім насильно посадив за стіл у спальні, і запитань одразу побільшало. Тільки гість не був певен, що їх варто ставити. Демони цього перевертня знають, навіщо він перевернув ліжко, розірвав одну з подушок, мальовничо розкидавши по кімнаті пух, і обірвав карниз. Може він так прибирання робив. І нарешті остаточно переконався, що це справа не для нього.

— Доброго дня, — сказав Корем, трохи подумавши.

Мов у відповідь на його слова щось десь у кімнаті досить голосно стукнуло.

Лост стукіт проігнорував, широко посміхнувся і поцікавився:

— Гроші скінчилися?

Корем кивнув і його знову хтось чи щось підтримало стуком.

— Не спитаєш, як я здогадався? — поцікавився перевертень, потім махнув рукою і пояснив без запитання: — А день погано почався. Значить, з добрими новинами до мене сьогодні не прийдуть.

Корем поспівчував, а потім про всяк випадок розповів свою сумну історію. Поки розповідав, перевертень сидів усміхнений-усміхнений, а стукіт звучав і звучав. Корем навіть із напрямком визначився. Стукало з боку шафи. Ось тільки було незрозуміло, чому Лост не звертає на це уваги. І в нього могли бути причини.

— Хм, — сказав перевертень, коли закінчилася сумна історія про двоюрідну сестру, яка потребувала подарунку з нагоди народження сина. — Може, поп'ємо чаю? Або чогось міцнішого? Грошосховища поки закриті, а при собі у мене немає суми, гідної первістка.

— Тум-тум-тум! — підтримав його загадковий любитель стукати.

— Ну, я міг би поки що пройтись… — задумливо сказав Корем, який остаточно зрозумів, що не хоче знати, що ж там так наполегливо стукає. А особливо він не хотів знати причин цього стуку.

І він навіть устиг підвестися. А ось піти вже ні, бо любитель стуку зібрався з силами, чергове «тум» прозвучало особливо голосно, шафа відкрилася, і звідти випало щось комкувате, схоже на велику гусінь.

Корем від несподіванки завмер на одній нозі. Перевертень тихо вилаявся. А щось загадково замугикало, сіпаючись, як розрубаний лопатою черв'як.

Корем глянув на Лоста, який незворушно сидів за столом, потім знову перевів погляд на несподіване явище і з подивом зрозумів, що щось темне і кошлате з одного боку гусениці — жіноча голова. Та й загалом це, схоже, саме жінка, загорнута в ковдру і перев'язана, наче ковбаса мотузкою, порваною на стрічки фіранкою. І мугикала вона, схоже, через кляп. І у шафу залізла не самостійно.

— Це що? — спитав Корем, який, в принципі, не міг лишити дівчину в біді.

— Гостя, — сказав усміхнений перевертень. — Буйна. Чого їй там не сиділося? Посиділа б у темряві, подумала, охолонула... чи спалахнула. Але речі мені для такої жінки не шкода.

— Е-е-е… — тільки й зміг на це сказати Корем.

— А що мені було з нею робити? — спитав Лост. — Не бити ж серйозно. І продовжувати розносити мій будинок я не міг їй дозволити.

— Де ти її взяв і навіщо? — спитав Корем.

Жінка тим часом примудрилася відповзти від шафи і героїчно подолати половину шляху до столу, люто блискаючи очима і шумно видихаючи, коли на шляху траплялося пір'я. Навіщо їй це було треба, Корем навіть не уявляв, але не захопитись старанням не міг. Така б завзятість та на щось корисне.

— Де взяв — дуже довга історія, — задумливо сказав Лост, а потім пішов і прибрав зі шляху своєї гості стілець, мабуть, щоб головою не вдарилася. — А навіщо… я й сам не знаю. Залишив би, де валялася, просто під тим столом, під який вона намагалася сповзти. Ну, ходили б потім кілька сотень років анекдоти про неї, ну, про кар'єру їй довелося б забути і терміново знайти чоловіка, щоб ще терміновіше народити чергового вартового. Мені що? Не мої проблеми були б. А тепер мої.