15 (2)

У питнійні з історією і вічно свіжими продуктами можна було запідозрити будь-що, тільки не питну. У неї навіть вивіски не було.

З першого погляду здавалося, що це човновий сарай — питна на дві третини нависала над водою. І як вона там трималася, було видно. Може, навіть на магії, хоча найімовірніше — на палях.

З другого погляду ставало зрозуміло, що для сараю цей будинок виглядає зайво. У чому саме зайве було незрозуміло, але відчувалося це дуже добре.

З третього погляду, коли той, хто дивився, підходив досить близько, ставало помітно, що дах будинку зовсім не заріс мохом і пліснявою, його якийсь веселун так пофарбував.

А за дверима цієї дивної питної виявилося несподівано галасливо і весело.

В одному кутку надривався якийсь тип. Чи співав, чи лаявся. Одразу не зрозумієш. Хоча, здавалося б, навіщо бриньчати на триструнці, якщо просто лаєшся?

В іншому кутку сидів похмурий громила і сумно дивився в нікуди.

На столі, що стояв у центрі приміщення, лежав великий кіт, з такою зухвалою мордою, що Нелла запитала, чи не родич Лоста. Виявилось, не родич. І навіть не знайомий. Бо минулого разу там лежав кіт іншого кольору. Традиція цих котів така.

Іншою традицією було погладити кота, якщо прийшов вперше. Ну, Нелла особливо не заперечувала.

Третьою, мабуть, повисіти на шиї у Лоста. І стосувалася ця традиція суто двох гарненьких рознощиць. Висіли вони, на щастя, недовго і незабаром котика відпустили, дозволивши сісти та пообіцявши принести щось загадкове.

Загалом котик знову злив і дратував, і нічого робити з цим не збирався, навіть після натяку. І за стіл Нелла сідала, почуваючи себе надутою совою, якій хочеться когось клюнути.

— Ти подобаєшся дівчатам, — сказала Нелла після того, як одна з рознощиць принесла підігріте вино з травами, не забувши кокетливо поправити Лосту прядку і хихикнути.

— Дивлячись яким, — ліниво обізвався котик. — І дивлячись де. О, ще дивлячись в якості кого. Он Томії як наречений зовсім не подобався, а як наставник і друг сім'ї виявився нічого так.

— Хм, — відповіла Нелла, встигнувши пошкодувати, що завела цю розмову і, не розуміючи, навіщо це зробила. Пам'ять, якщо чесно, трохи плуталася, хоча не можна було сказати, що вона така вже п'яна. Ось те, що реакції на цього котика дивні і відверто віддають дурістю, вона добре розуміла.

— Так, обставини справа загадкова, — пробурчав котик, вказавши рукою на кухоль з вином. Пий, мовляв, грійся, бо ще застудишся після підземелля з каменем. — Пригадую, одного разу я зустрів чудову дівчину. З нею було весело, ми довго гуляли… так, а потім обставини змінилися, і вона зламала мені щелепу. Лише. Гарна була дівчина.

— Да? — меланхолійно здивувалася Нелла, пам'ять якої остаточно сплуталася, але з неї, на диво, почали випливати відповідні спогади. — Я теж колись комусь щелепу зламала.

— Отак збіг! — вигукнув котик із явною фальшу в голосі.

— Цікаво, кому ж я її зламала? — замислилася Нелла і понюхала вино. Пахло воно дуже приємно, тож пила вона без побоювань.

Образи в голові були невиразні. Але в тому, що ламала щелепу зовсім не черговому бовдуру-підлеглому, який чомусь вирішив, що з дівчиною, яка нижча і менша, ніж він, треба безглуздо фліртувати, замість того, щоб виконувати накази, Нелла була впевнена.

Втім, яке тепер це мало значення?

— Жодного, — похмуро сказала дівчина. — Я хочу веселитися. А розповідатимеш про обставини та щелепи, я від тебе піду. Он туди, там весело.

І вказала на гучну компанію.

— Так, весело, — ліниво підтвердив котик. — Схоже, там п'ють підмайстри, теслі, здається. Є у цих підмайстрів традиція. Вони хоч раз на два місяці влаштовують суперечки про те, хто більше вип'є, і роблять ставки.

— Да?

— Да. І ти стільки не вип'єш. Пташки зі шляхетних Домів взагалі стільки не п'ють.

— Вип'ю! — навіщось сказала Нелла, хоч пити не збиралася.

— Ха!

— Це ти, мабуть, не вип'єш стільки. По собі судиш.

— Ха! Сперечатися з жінкою.

— Тобі щось заважає сперечатися з жінкою? — похмуро примружилася Нелла.

І виявилося, що котику ніщо не заважало. Він просто намагався зберегти честь та гідність. Демони його знають, чиї.

А подавальниці виявилися гадинами. Бо хто крім них міг розповісти підмайстрам, що он ті маги теж вирішили посперечатися? Зате купу маленьких глиняних стаканчиків ці мерзенні дівчата принесли майже миттєво. Натовп підмайстрів тільки-но почав рухати стіл у бік чергової суперечки.

І Нелла ще встигла запитати, що за гидота у стаканчиках? І виявилося, що там все те ж вино, просто без спецій і холодне. А потім їй на все стало начхати. Бо котик сміявся. Натовп незнайомців підбадьорював. А подавальниці все миготіли й миготіли, поки Нелла одній з них не пообіцяла відрізати носа, якщо не перестане привертати до себе зайву увагу.

Але у суперечці вона, здається, перемогла. Ось тільки мерзотний кіт слухнянішим від цього не став і не хотів вести її додому, стверджуючи, що туди в такому вигляді краще не йти. Бо впаде честь і більше не встане. Так і насміхатимуться. Куди йти, він не знав. І навіть трохи заблукав у сутінках, що опустилися на місто. І куди вони зрештою прийшли, Нелла розбиратися не стала. Вона до того моменту дуже втомилася і впала в меланхолію настільки, що почала скаржитися на бовдурів, які все життя оточують, а котик підтакував і йшов. І те, що супутниця практично висить у нього на плечі, його анітрохи не бентежило.

Або бентежило, просто вона на це не звертала уваги. Він взагалі говорив про якісь дивні речі. Про те, що треба замаскуватись. Про те, що вранці під вікном можуть почати співати їжаки. І про те, що хтось там ідіот, бо щось незрозуміле не можна ігнорувати.

А Нелла була впевнена, що можна. Тому його бурмотіння й ігнорувала.

***

За відчиненим вікном надривався птах з мерзенним голосом. Босій ступні було холодно. Зате решті тіла тепло і затишно, хоча на  животі лежало щось досить важке.