розділ 10

Майже детективна історія

Компанія за столом у Сонячній кімнаті зібралася дуже різноманітна. А подекуди навіть контрастна. Бо босий і розхристаний Лост не поєднувався в двома молодими представниками Дому Яструбів — одягнених у щось явно парадне, зшите з чорної тканини, з гілочками вишитими сріблом по краю. Втім, ця парочка була найчепурніша, а старий, дві суворі жінки і ще троє чоловіків одяглися простіше, а може навіть неформально. Шелест у цьому не дуже розбирався, а питати у Томії було ніяково.

Представники Дому Стрижів теж були одягнені хто як. Томія мало не пішла в піжамі, просто через те, що думала про інші проблеми. Довелося дратівливій шанувальниці Лоста бігати за одягом для неї. Голова Дома, його син і старша дочка були одягнені просто і по-домашньому, як і бойовий маг, стукнутий Шелестом. Решта встигла одягнутися у підозріло однакові темно-сині костюми. Чи форма у них така, чи мода, спробуй зрозумій. А розпитувати знову ж таки було пізно.

Компанія, треба сказати, зібралася на цей сніданок чималенька. Розпорядниця всіх розсадила, даруючи посмішки та медоточиві промови про користь харчування, і кудись пішла. Слуг за столом не було передбачено. Чи завжди, чи Яструбів чомусь визнали негідними такої честі.

Втім, якогось дикого набору посуду та столових приладів, яким Шелеста лякав один приятель, на щастя, теж не було. Та й їли певний час у тиші та спокої, тільки зрідка кидаючи один на одного погляди. Судячи з поведінки Томії та Лоста, це було цілком нормально, але Шелест все одно відчував себе як на поминках і не міг позбутися відчуття, що це саме йому на щось натякають.

Потім представникам двох Великих Домів нарешті захотілося поговорити. Почали розмову Яструби, причому Шелесту здалося, що тільки після кивка татуся Томії. Але, може, тільки здалося.

Що ще здавалося дуже дивним, якимись привітаннями Великі Дома не перейнялися. Просто дружно прийшли до Сонячної кімнати та сіли їсти. З’їли щось дуже корисне мабуть, тому що не дуже смачне, і вирішили поговорити. І думай тут, чи так належить, чи всі були такі голодні, чи подумати і придивитися треба було.

Суцільні загадки.

— Давно я не ходив у гості, — задумливо сказав старий Яструб, якого, схоже, знали всі, крім Шелеста, і якихось представлень, на думку цих усіх, він не потребував.

— Давно, — задумливо підтвердив голова Дому Стрижів. — І яка ж потреба змусила таку шановану людину в таку рань вирушити в гості, не переймаючись гінцем і домовленостями?

Старий зобразив трохи перекошену усмішку і похвалив кухарів, які примудрилися за такий короткий термін приготувати його улюблену страву.

Марук відповів схожою, трохи перекошеною посмішкою і натякнув, що не дарма ж на підходах до цього будинку розставлена ​​чи охорона, чи варта, чи просто спостерігачі. Хто саме, Шелест так і не зрозумів, на відміну від інших, а Томія шепнула, що потім пояснить.

Наступні хвилин десять Марук і голова Дому Стрижів продовжували обмінюватися люб'язностями. Інші старанно їли. Хто що. Лост узагалі з виглядом кота, що обжерся, виловлював у тарілці щось дрібне, кругле й вертляве, схоже на горох із носиками.

Потім співбесідникам це нарешті набридло, і вони перейшли до справ. Дуже різко. Марук фактично запитав, за яким демоном дорогі гості приперлися так несподівано, терміново і явно непроханими?

Старий двічі кашлянув, зобразив чергову перекошену посмішку (Шелест запідозрив, що вона така має бути за протоколом, якщо приперся в гості раптово), поскаржився на свою старість і те, що ці справи змушують його кудись йти, не дочекавшись лікаря.

Марук старанно підняв брову і висловив співчуття. Після чого старий нарешті почав розповідати тоном професійної няньки, яка навіть звіт дізнавачів про звірства чергового маніяка прочитає так, що всі діти майже миттєво заснуть, і бачитимуть приємні сни.

— Досить давно, коли я навіть не замислювався про передачу верховенства своєму другому онукові… ви ж знаєте цю історію? Так, з усіх моїх найближчих родичів він єдиний виявився гідним. Але ця справа вже минула. А те, про що я говорю, сталося раніше…

Колись, за словами старого, трапилося все майже одразу і у великих кількостях. Спочатку зловили на крадіжці талановитого учня. На дурній крадіжці. Закохався в якусь вертихвістку, а та випросила дрібничку, яка виявилася зовсім не дрібничкою. На дурня навіть не розсердилися особливо, морду набили для профілактики, посадили на три дні в холодну яму, а потім відтягли до лікарів. Ну, щоб запам'ятав і більше подібних дурниць не робив, бо талант, дуже потрібний Дому. А ось його вчитель отримав за все. Тому що учнів треба вчити, не лише тримати правильно меч та силу. Але, як потім виявилося, отримав він мало, його взагалі слід було прибити на місці через його витівки. Тому що цей йолоп виявився уразливий і задумав помсту, а заразом і піднесення. Ну, задумав так, наскільки йому вистачало розуму. Деякі вільнонаймані маги в сотню разів розумнішими виявилися.

Після цих слів старий задумливо глянув на Лоста. Котик погляд проігнорував і продовжив старанно їсти, мовчки й ліниво.

— І що ваш дурень зробив? — спитав Марук.

— А що такі дурні можуть зробити? — перепитав старий і тяжко зітхнув. — На щось більше за зраду їх не вистачає. Це різні вільнонаймані вибудовують себе, коли хочуть щось довести, а дурні… вони дурні і є. Жаль тільки, що маскуватися іноді вміють і мовчати. Зі зрадою, на щастя, у нього нічого особливого не вийшло, бо один розумник дізнався і вирішив цю інформацію вигідно, а головне, вчасно прилаштувати.

— І як ви цього разу покарали свого дурня? — поцікавився Марук, хоч, напевно, цю історію знав, Шелесту здавалося, що не може не знати.

— Як і всіх зрадників. Обірвали зв'язки з силою, — спокійно відповів старий.

І Шелест запідозрив, що знайомий із цим зрадником.

— Але, на жаль, цей дурень не заспокоївся і не спробував хоч щось у собі виправити. Насправді все лише посилив. Він украв одну дуже цінну річ і зумів за її допомогою втекти, кудись далеко. Дім не зумів туди дістати. І тепер ця річ взяла і повернулася, розбудивши мене посеред ночі. А потім ще й пройшла біля мого будинку. І привела вона саме сюди.