8 (2)

— Бу! — сказав Лост, м'яко приземлившись на лапи, точно між хлопцем і дівчиною.

Реакція була чудова. Хлопець із криком «Це він!» відстрибнув спиною вперед і жбурнув у котика синювату вогненну кулю. Дівчина зробила крок назад і вбік, і виставила перед собою меч у захисному жесті, активувавши амулетний щит. Мабуть, добре знала цього нервового типа.

Лост чекати зустрічі з вогненною кулею не став, пригнувся і шмигнув біля ніг дівчини за її щит. І замружитися не забув, перечікуючи спалах.

— Ідіот! — гаркнула дівчина і швидко розвернулась, обличчям до великого кота.

— А я говорив, а ти не вірила! — нагадав хлопець.

Лост моргнув своїми демонськими очима, точно знаючи, що нічого червоного там при всьому бажанні не знайдеш і посміхнувся, ну, як міг, у котячому вигляді. Дівчина чомусь відступила, примудрилася влізти ногою в яму, що утворилася завдяки любителю кидатися вогняними кулями, і з лайкою сіла на її краї. А головне, щит тримала і ліву, вільну від меча руку склала в якусь підозрілу щіпку.

— А поговорити? — здивувався Лост. — Ну, наприклад, закричати щось про «здавайся прокляте породження пітьми!».

— Воно розмовляє! — закричав нервовий тип так, наче кіт щойно передрік йому швидку славу і верховенство в Домі. А може, й швидку смерть.

— Ну, розмовляю, і що? Хто мені заборонить розмовляти? — філософськи спитав Лост.

Дівчина абияк виповзла задом наперед з ями, дуже обережно піднялася на ноги і зробила крихітний крок, теж назад.

— Що нам робити? — спитав любитель кидатися вогняними кулями.

— А вам нема чим зайнятися?! — захопився Лост. — Ну, тоді наздоганяйте!

І не чекаючи чергової вогняної кулі від не дуже розумного вартового, шмигнув між двома кущами. І хвостом наостанок хитнув. Не даремно, цей жест довго репетирував, щоб навіть незнайомі з ним люди відразу розуміли, що він дуже образливий.

— Він знущається! — осяяло хлопця.

— Ідіот! - Поставила йому діагноз дівчина. — Клич усіх сюди! Не відставай! Щит тримай!

Хлопець із діагнозом одразу ж ламанувся крізь кущі, як молодий олень, що тікає від мисливців, щось загадкове бурмочучи на ходу. Дівчина зі спритністю білки влізла на дерево, щось зверху видивилася, стрибнула вниз і побігла зовсім не туди, де був Лост. Довелося йому повертатися, а то ще відстане, засмутиться, буде нервувати.

— Щось загубила? — проникливо спитав котик, підкравшись до дівчини зі спини.

Це було не складно, якщо чесно, її напарник чи хто він їй там, із шумом і тріском проривався через черговий кущ, запевняючи, що воно там. Кролика, мабуть, побачив.

Дівчина шарахнулася, різко розвернулася і рубанула мечем, зверху донизу. Лост ледве встиг відстрибнути.

— Яка зла красуня, — пробурчав він і, не чекаючи, поки дівчина приголубить чимось призначеним для ударів по площах, рвонув уперед, буквально обтік дерево і пірнув у проміжок між черговими кущами.

Напарник красуні тим часом до когось докричався і зумів пояснити, де і кого шукати. І до забігу приєдналися нові люди, одні з шумом і криками про «оточуй», інші тихо і майже непомітно. Отже, перші явно відволікали від других.

Лост причаївся біля коріння старої яблуні, повісивши перед собою ілюзію, і деякий час спостерігав за тим, як повз це укриття проходять або пробігають люди. Потім він занудьгував та й бігуни якось заспокоїлися. І світліше начебто стало. І було незрозуміло, чи знайшов Шелест свою дружину. Але насамперед було просто нудно. І хотілося себе випробувати. І познущатися над вартою Великого Дому хотілося. Просто так, щоби запам'ятали. І зрозуміли, що полювання на великого та розумного кота — зовсім не те, що полювання на людину.

Загалом, Лост підвівся, потягнувся до кінчика хвоста і вийшов зі свого укриття. Чекати пробігаючого повз хлопця довелося досить довго, зате він так різко зупинився і так смішно завмер у нестійкій позі на одній нозі, коли великий кіт йому посміхнувся. Загалом, воно було того варте.

— Пхи, — сказав котик, спостерігаючи за тим, як цей дивний тип обережно намагається витягти з кишені якусь річ, напевно, амулет, чи взагалі сімейний артефакт. — Ну, не сліпий я. І не ідіот, щоб чекати, що ти там витягнеш.

Хлопець ривком таки витяг свою річ, а Лост з місця рвонув уперед, пробіг повз нього і сховався за чергове дерево.

Збирати варту садом і зганяти в одне місце виявилося веселою справою. Вони іноді ще й стикатися примудрялися. Потім Лост знайшов сварливу красуню і трохи її за собою поводив, принагідно збираючи на хвіст її підлеглих. І, невідомо чим би ці веселощі закінчилися, якби в якийсь момент Лост, лише вступивши в густу світанкову тінь дерева і не відчув, як по лапах заструмував перенасичений магією туман. Чорний, що взагалі дивно.

— Це ще що за погань? — обурився великий кіт, вискочивши з тіні й ледь не збивши з ніг переслідувальницю. — Що ви тут розвели?

З тіні поповзли чорні туманні щупальця. Причому, не тільки з тіні, де побував Лост, взагалі з усіх, навіть у тінях людей, вони почали зростати.

Хтось зло вилаявся.

Красуня, та й її підлеглі одразу втратили інтерес до великого кота, підозріло швидко збилися в купу і явно приготувалися до бою. Всерйоз приготувалися, сила навколо їхніх постатей буквально заіскрилася, відганяючи особливо нахабні щупальця. А Лост гидливо відсмикнув лапу від туману, озирнувся, переконався, що там, де світліше, ця погань так і не з'явилася, а на особливо світлі ділянки навіть виповзати не намагалася. Відстрибнув від туманних щупалець, що проросли в його тіні, помітивши, як вони на світлі, що ледве проклюнулося, тьмяніють, стають прозорими, а потім пропадають. І зрозумів, як це важливо.

А ще згадав те, що у вигляді кота складні плетіння йому вперто не давалися, а приготувати відповідну заготівлю він якось не здогадався, не думав, що воно стане в нагоді.

— Ось зараза, — оцінив суть проблеми, подивився на підозріло бліду командирку варти і роздратовано гаркнув: — Зажмуртеся, зараз буде спалах!