розділ 3

Зовсім несподівані проблеми

Знайти місце, де перебувала наречена-втікачка, виявилося нескладною справою. Складнощі з'явилися відразу після цього. Тому що садок закінчився, а за ним виявилася широка місцевість, по якій були розкидані маленькі будиночки. Відстань між будиночками була великою і здебільшого пустельною. А біля того, в якому ховалася пташка, було розбито клумбу з яскравими, низькорослими квітами. І по краю клумби тупцювали чергові юні маги, цього разу дві дівчини та хлопець. Вони по черзі підходили до вікон, заглядали в них і однаково тоненько кликали местресу Томію.

— Дуже дивно, — промимрив Берек. Чи местресами тут називали всіх жінок, чи це звання, до якого пташка примудрилася дорости. І друге може означати будь-що.

Довелося мисливцеві на наречену сидіти і чекати доки трійця забереться.

Між двома кущами сидіти. Як якомусь ідіотичному героєві, з оповідань про чиїхось молодших синів, що приперлися до чужих дружин і не встигли піти, коли повернулися чоловіки. Загалом, відчуття були ті ще. І так безглуздо Берек давно себе не почував.

Але юні маги нарешті пішли, Берек озирнувся, почав вставати.

— Местреса Томія! — заволали з іншого боку будиночка досить музичним баском.

Берек сів назад і тихо вилаявся. З кущів праворуч озвалося колюче звірятко, життєрадісно запирхавши, наче сміялося. Кущі зліва залишилися мовчазними.

Берек остаточно переконався, що терпіти не може надміру сильних і надто молодих магів із Домів. Вічно з'являються там, де на них не чекали, і поводяться як господарі. А вільнонайманим доводиться терпіти і вдавати, що дуже раді їхній присутності.

Потім він нагадав собі, що ці юні та нахабні — жителі іншого світу і, можливо, тут вони середнячки чи взагалі слабосилки. Заспокоїти це міркування не змогло. Бо якщо тут такі слабосилки, то краще б він пішов штурмувати якийсь Великий Дім.

Те, що чужі світи йому не подобаються, Берек знав давно, а тепер зрозумів чому.

Потім довелося нагадати собі, що маскувальні амулети штуки не вічні і поки можна без них обходитися, краще так і робити.

Потім він запідозрив, що на місцевих дивних магів ці амулети можуть не вплинути і ледве втримався від перевірки.

Потім вирішив, що потрібно поєднувати амулети з укриттями, наданими природою.

А бажаючі побачити местресу Томію все ходили і ходили, звали та звали, а вона їх ігнорувала та ігнорувала. Берек здогадався, що вона саме від них у тому будиночку сховалася, а може якийсь захист розгорнула, тож треба бути дуже обережним.

А потім, коли Береку вже нестерпно хотілося пити і їсти, якось непомітно настав вечір. Нещасний іномирець розмріявся, що хоча б близькість ночі розжене любителів покликати местресу Томію, але цього разу йому не пощастило, і ходили вони до темряви.

Правда, побачивши, що ніч безмісячна, Берек знову вирішив, що і з крикунами йому пощастило, інакше він би ризикнув підійти до будиночка вдень, і хтось міг побачити. Посидівши ще трохи між кущами, послухавши шурхіт і пирхання колючих звіриків, але, так і не дочекавшись чергового закликача местреси Томії, мисливець на наречену встав на ноги, потягнувся, посилаючи крізь тіло імпульс, щоб привести м'язи в порядок, і нарешті пішов. Спочатку на весь зріст, але зробивши чотири кроки і подумавши у процесі, продовжив шлях повзком. Так, про всяк випадок. А то раптом хтось вигляне у вікно, побачить підозрілу тінь і вирішить скористатися чимось, хто допомагає бачити в темряві?

Повз Берек довго й наполегливо. А за ним, як на зло, голосно тупаючи і пирхаючи, йшли колючі звірята. За відчуттями, ціла юрба колючих звіриків. І бідний іномирець лише неймовірними зусиллями волі утримував себе від того, щоб запустити в них вогняною кулею. Дуже підозрілими вони були.

До будиночка він доповз із думками, що даремно не відкрив портал прямо перед носом у пташки. Менше було б проблем. Схопив би дівчисько і зник із цього ненормального світу, з його ще більш ненормальними тваринами.

Але удача, як виявилося, Берека все ще не покинула, тому що вікно, до якого він торкнувся підібраною гілочкою, щоб перевірити, чи немає там якогось захисту, виявилося не тільки не захищеним, а ще й не замкненим.

— Ха! — досить видихнув Берек, акуратно відчинив вікно ширше і змією прослизнув у помешкання.

Підсилив нічний зір, озирнувся, потягнувся до шляху і переконався, що тіло на ліжку справді наречена-втікачка.

— Дивно, — сказав чоловік і підкрався до ліжка, не знаючи, чого більше боятися — того, що там лежить труп, чи що дівчина вирішила влаштувати таку дивну засідку.

Але наречена просто спала. Берек так здивувався, що спробував розбудити її, але вона не відреагувала.

— Дуже дивно, — пробурмотів завидний наречений і зрозумів, що в його плані є величезна дірка.

Ось як тепер цю пташку тягнути до порталу? Добре б прихопив із собою учнів чи слуг, вони б і понесли. А як сам? А попереду паркан. А прокидатися, підкорятися та йти своїми ногами дівчина явно не збирається.

Ні, в тому, що зможе її розбудити, коли опиниться вдома, він анітрохи не сумнівався. Як і в тому, що не варто залишати наречену без нагляду, щоб за учнями і слугами сходити. Раптом візьме, прокинеться і кудись піде? Гаразд, якщо помилуватися нічним озером. А якщо туди, де багато місцевих дивних магів?

— Прокляття, — пробурмотів Берек, розуміючи, що тягти сплячу пташку доведеться самому.

Ну, хоч зрозуміло як їй вдавалося ігнорувати крикунів. Може й заснула, щоби їх не чути.

— Прокляття, — повторився Берек, приміряючись як зручніше закинути дівчину на плече. Не на руках же її нести.

А звірятка за вікном продовжували пирхати і тупотіти. І були так само підозрілі.

Шелест, як не дивно, в цей самий момент був повністю солідарний з викрадачом дружини і теж бурмотів:

— Прокляття.

Він підозрював, що після повернення додому Томія зустріне його з чимось важким у руках. І добре, якщо одразу не запустить у голову. Обіцяв повернутися раніше. Здається, до обіду, Томія ще щось про шоколад і тістечка говорила. Але спочатку студент з лабораторною прибіг, про яку Шелест давно забув, і довелося згадувати, що там треба було зробити і навіщо.