розділ 2

Сюрпризи, відкриття та зустрічі

Перший неприємний сюрприз Берека Ларкавару чекав відразу ж після виходу зі шляху між світами. Бо там було зовсім не те, що очікував побачити.

Маги з пташиних Домів, та й вільнонаймані, з тих, хто сильніший, часто навідувалися в чужі світи. Хтось у пошуках пригод, хтось багатств, хтось там ховався від неприємностей. Багатства, до речі, ніхто так і не знайшов, максимум, поклади міді, з якими пощастило Дому Ворона. Але розробку знахідки швидко кинули, не такі були багаті ті поклади, щоб витрачати сили Дому на їхню охорону від аборигенів, які не бажають розуміти, що іномирці сильніші і страшніші. І дісталися вони в результаті одному з місцевих племен, які дійшли до того, що з міді можна робити зброю.

В інших світах, окрім сумнівної якості пригод і такого ж сумнівного укриття, знайти щось цінне теж було складно. В одних дикі люди виряджалися в шкури і бігали зі списами, причому, дикими вони були настільки, що одному втікачеві в якомусь світі вдалося влаштуватися в якості бога. Інші вже будували міста, найчастіше дерев'яні, рідше з каменю або глиняної цегли. Але міста били жалюгідні, небагатолюдні і часто вимирали через пожежі, нальоти більш диких племен або хвороби. Про магів і говорити нічого, якщо вони там були, то в такому зародковому стані, що звертати увагу не варто.

І Береку не спадало на думку, що десь можуть бути інші світи. Що мешканці його рідного світу до них поки не дотягувалися.

І тут грізні маги урочисто сходять із шляху, сподіваючись, що викинуло їх у лісі чи посеред поля, і що поруч не виявиться істеричного пастуха, який кинеться у бік найближчого селища зі звісткою про прихід демонів. Адже пташка може здогадатися, що то за демони. А якщо поряд місто, то його правитель може захотіти відправити на боротьбу з демонами воїнів чи шаманів із магами, якщо вони в нього є.

Загалом, сходять, сподіваються, і опиняються серед ринку, що гуде, кричить, співає і щосили торгується. Вражаючого такого ринку, з магазинчиками, що стирчать тут і там, досить ґрунтовними, хоч і дерев'яними. З давно і надійно врослими в землю столами під навісами, а то й дахами. І з купою товару, що продається з возів, тачок і розстелених ганчірок, різного ступеня чистоти та новизни.

На появу чужинців, на щастя, ніхто не звернув уваги. Берек спочатку подумав, що на щастя. І тільки коли їм вдалося вирватися з людської круговерті і зупинитися біля купи зіпсованих овочів, яку перевантажував на брудний віз спитий мужик, Берек нарешті зрозумів, що в цій ситуації не так. Люди не впадають у паніку, істерику і не висловлюють цікавості у зв'язку з появою з нізвідки інших людей тільки в тому випадку, якщо це для них справа звична.

— Тут вміють користуватися порталами, — попередив Берек супутників, дещо приголомшених сюрпризом. — Або приховуючими пологами. Або усім разом.

Учні та слуги закивали. А спитий мужик закинув на віз чергову порцію овочів, смачно сплюнув собі під ноги і кудись повів запряженого в віз ослика.

— А он там місто, — сказав один із учнів і некультурно вказав у бік подоланого ринку.

Берек озирнувся і побачив місто. Ринок, напевно, був усе-таки привізний, тому що знаходився досить далеко від стіни, що монументально піднімалася за ним. Між ринком та стіною були якісь будівлі. Чи місто вже вийшло за межі стіни, чи то були склади — не тягати ж купцям товари то до міста, та назад. Над стіною задерикувато стирчали дахи, башточки, якісь незрозумілі шпилі. А ще за цією стіною був пагорб, ще одна стіна, а за нею щось підозріло схоже на палац пташиного Дома, причому, Дома явно не молодого і такого, що не збирається вимирати.

Побачивши цю будову, Берек остаточно переконався, що мав рацію, вирішивши взяти з собою тих, хто вміє стримувати свій характер і зможе виконати наказ: «Не вбивати і не калічити без нагальної потреби».

Загалом, сюрприз, піднесений світом, вдався на славу. Втішало, що безглузде і розпещене дівчисько з пташиного Дому тут якось вижило, отже, і вони зуміють. Головне, поводитися тихо, спокійно і не привертати увагу. Мало тут чужинців? Он на базарі ніхто уваги не звернув.

Але в місто краще одразу не йти. Раз вдача послала базар, то не варто відмовлятися від її подарунка. Потрібно на нього повернутися, побродити, придивитися, дати час амулетам-перекладачам налаштуватися на місцеву мову, може дізнатися щось корисне. А пташка нікуди не подінеться.

Хоча Берек уже почав сумніватися, що їй довелося терпіти якісь поневіряння. Не так вона дурна, щоб не знайти місце, де сильному магу непогано платять. Берек, поки ходили базаром, зрозумів, що зміг би заряджати амулети, що охолоджують привезену звідкись рибу. І інші теж міг би, а розібравшись, зумів би зробити подібні. Якщо вони тут у такій кількості, що їх можуть дозволити повісити на не дуже чистий віз продавці овочів та зелені, то там нічого складного. Це, звичайно, дивувало мага, що звик до штучності та ексклюзивності амулетів, але якщо комусь здається, що й так непогано… Ну, аборигени ж, і дикуни, які не розуміють цінності дару.

А через кілька кроків Берек зрозумів, що якщо місцеві маги можуть дозволити собі витрачатися на таку нісенітницю, то недооцінювати їх не варто. Собі вони залишають те, що краще. І в них залишаються сили, щоб це краще отримати і втримати.

Загалом, дуже дивний світ.

В місто вирішили пробиратися вночі, бо так безпечніше.

Щоправда, на щастя, один із слуг вчасно підслухав розмову, що вночі ворота зачиняються і мандрівників пускають лише після виснажливих перевірок. І все через якихось тьмапоклонників, які притягли нещодавно чергову пакість і промишляли чомусь тільки ночами. Товстун, якого слуга підслухав, дуже на цих тьмапоклонників лаявся і був упевнений, що вони давно встигли набігти в місто цілим натовпом, і нікому ці перевірки не допоможуть. Тільки чесним людям заважають, що не встигли вчасно повернутися додому, під крильце до дружини.