розділ 1

Коли шляхи зійдуться разом

Шлях перший

Ранок був чудовий.

Незважаючи на те, що виспатися, знову не вдалось. Спочатку через дослід, що затягнувся до глибокої ночі, потім через чоловіка, який мав грайливий настрій, потім на думку спала ідея, потім захотілося попити чаю, а після чаю несподівано з'явився світанок… Незважаючи на все це і навіть незважаючи на будильник, який вона забула знешкодити, ранок був чудовий.

Це Томія зрозуміла, коли прокинулася через будильник і остаточно його розламала, запустивши в стіну. Засинала вона, слухаючи мелодійний пташиний спів.

Поспати цього чудового ранку, їй не судилося. Бо варто було заснути, як хтось почав ломитися у двері. Наполегливо так. Довелося встати, вдягнути халат і йти відкривати. І особистості за дверима дуже пощастило, що її не спіткала доля будильника. Це виявився студент, який дивився великими очима і щось нив про перездачу. Томія навіть слухати не стала. Зачинили двері, пообіцявши, якщо постукає ще раз, обірвати руки, і пішла досипати. Все одно не їй перездавати збирався. А вмовляти котрусь подругу, щоб вона оце пожаліла… а з чого б? Раз подруга не жаліє без умовлянь, значить — заслужив.

— Цікаво, хто такий суворий? — спитала Томія сама себе і провалилася в сон.

Снилося їй божевілля про танці навколо вогнища, в яке час від часу хтось невидимий жбурляв студентів, що волали про перездачу та вмовляння подруг.

А потім почали кричати насправді. Дуже гидко, майже так же, як розламаний будильник.

— Местреса Томія! — надривався хтось, перекрикуючи птахів, що раділи чудовому й сонячному ранку. — Местреса Томія!

Тональність крикуна була така, ніби його ось-ось зжере чудовисько, і Томія була останньою надією на порятунок.

— Местреса Томія!

— Щоб ви всі провалилися, — похмуро пробурмотіла нещасна, свіжонаречена, хоч і незаслужено, местреса і пішла відчиняти, анітрохи не сумніваючись, що це черговий студент, з черговим проханням про вмовляння.

А що, саме час для цих недолугих. За вісім днів розпочнеться мала весняна практика. Бовдури роз'їдуться навколишніми селами і почнуть псувати життя їх мешканцям. А деякі тільки зараз усвідомили, як мало у них часу, щоби закрити хвости. А то не отримаєш залік з якогось неважливого предмета і відправишся чистити міські водостоки, а то й каналізацію замість поїздки в село, де можна тренуватися в поливі полів і полюванні на курей, а то й миленьких селянок.

— Местреса Томія! — крик був такий, ніби чудовисько вже вчепилось нещасному в ногу і почало її відгризати.

— Що?! — гаркнула дівчина відчинивши двері, і недобре подивилася на пацана. Рудого такого, конопатого, лопувухого і хуліганистого на вигляд. Навіть те, що він постарався вдягнутися пристойно, цю хуліганистість приховати не змогло.

Пацан опустив очі долу і поколупав ногою поріг.

— Я зараз зачиню двері і більше не відчиню, — похмуро пообіцяла Томія.

Пацан віддано на неї витріщився, старанно вдаючи, що його ні крапельки не бентежить її непричесаність і злісність.

— Местреса Томія, а ви не знаєте, де майстер Шелест? — наївно спитав пацан.

— Що?! — не повірила своїм вухам дівчина. Ось пошуків кого вона не чекала від студентів. Заліки Шелест не приймав.

— Ну, — пацан зобразив каяття в чомусь невідомому і безглуздо посміхнувся. — Ну, знаєте, у нас наприкінці зими був лабораторний практикум...

— Практикум?! — здивувалася Томія.

— Або не практикум, — засумнівався в собі пацан. — Може, просто лабораторні роботи, кілька штук поспіль. Там лаборанти та аспіранти листи з результатами підписували...

— Так… — дуже похмуро сказала Томія, здогадуючись, чим ця цікава історія закінчиться.

— Я заснув і не встиг доробити, і майстер Шелест мені не підписав. Сказав, щоб я приніс підписувати коли буде результат. І результат, щоб приніс, — випалив чудовий студент і знову посміхнувся. — А я ті аркуші загубив і не пам'ятаю, що треба було зробити. Ні, приблизно пам'ятаю, але лише приблизно. А местреса Сатія сказала, щоб я без закритих лабораторних до неї на перездачу не приходив. Розумієте? Мені дуже потрібен майстер Шелест.

Томія розуміла. Насамперед розуміла, що зараз візьме та відірве бовдуру голову. Це ж треба. У нього ці лабораторні та непідписані листи були ще взимку. І ось, згадав через два місяці. Напевно вирішив, що можна забути, адже майстер Шелест не викладач, а лише аспірант, який підробляє лаборантом. І тут на тобі, нагадали.

— Ти бачив розклад? — похмуро запитала Томія.

Пацан, до якого несподівано дійшло, що шукати аспірантів простіше там, де вони мають бути за розкладом, засяяв і похитав головою.

— У них зараз досліди з їжаками, — ще похмуріше додала Томія і зачинила двері, бо в школі на одного студента стало б менше. — У, сволота. Знав, що Шелест кудись пішов, але не пішов шукати, вирішив розбудити мене. Наступного такого розумника точно придушу.

Спати хотілося неймовірно.

У те, що не припреться черговий студент, з черговою не вирішеною вчасно проблемою, зовсім не вірилося. Обов'язково припруться, розбудять, розлютять ще більше.

— Шкода, що їх у багаття не можна. Гарний був сон.

Томія позіхнула, озирнулася і помітила амулет. Експериментальний і поки не доведений до ідеалу. Для тих в кого безсоння, а поспати потрібно терміново. Задати час сну поки було неможливо, якісь вектори в когось не сходилися. Томія вчора не спитала, які й у кого. Хоча Шелест пояснював, що це за штука і чому вирішив її позичити, він теж не висипався. І навряд Шелест залишив амулет, щоб Томія могла спокійно поспати. Але витягти з амулетного сну не змогли б ні будильники, ні студенти, ні наступ чергового зла, що мріє зруйнувати школу. Розбудити могла лише подія, яка задавалася під час активації. А у Томії був заслужений вихідний, і нікого, крім чоловіка, бачити вона сьогодні не хотіла. Тому дівчина лягла зручніше, активувала засунутий під подушку амулет і побажала прокинутися, коли чоловік повернеться. Після чого нарешті заснула. І черговому студенту після півгодинного крику довелося піти ні з чим.