Віра в себе

Одного разу на великому українському полі наприкінці серпня з'явився соняшник з іменем Дар. Він був трішки кривеньким, з величезною, як сонечко, жовтою головою та чорним насінням всередині.

Він повертав голову за сонцем і тихо плакав. Плакав, бо виріс у самому кінці поля, куди ніхто з людей не ходив.

Так було до цього часу.

Маленька дівчинка на ім'я Марічка поверталася додому, тримаючи в руках кошик з їжею. 

Вона зупинилася біля нього й запитала: 

— Чому ти плачеш?

Соняшник подивився на неї й промовив:

— Бо я не такий, як усі соняшники.

Марічка уважно поглянула на нього й запитала:

— Чому ти так думаєш?

Дар уперше не знав, що сказати. Він звик з дитинства до насмішок інших соняшників, які виросли високими та міцними.

Їхні жовті голови було видно здалеку.

Марічка знову уважно поглянула на нього й промовила:

— Ти забагато думаєш про те, що скажуть інші. Моя мама, наприклад, постійно сидить у телефоні, не помічаючи мене. У мене є двоє старших братів - Степан та Захар. Батьки більше уваги приділяють їм. Тато іноді зникає на декілька місяців, а потім повертається до нас. Після того мама зазвичай плаче. Я теж плачу у своїй кімнаті, але так, щоб ніхто не почув. 

Після цього між ними запала тиша. Дівчинка сіла на землю й тихо заплакала. Дар простягнув до неї своє листя й обійняв її. Йому було дуже шкода цю дитину. 

Згодом Марічка підвелася і, обтріпавши сукню, взяла в руки кошик та мовчки обійняла його у відповідь.

Соняшник уперше за довгий час усміхнувся. Потім вона швидко побігла додому, бо наближався дощ. 

Після цього Дар зрозумів, що бути не таким, як усі, — це справжній скарб.