Четверта казка із циклу казок про людство

Бог зайшов у свій кабінет, грюкнув важезними дверми. По маленькому радіо на поличці, грала Українська пісня, співали «Ой у лузі Анжеліна Джолі похилилася».

• Від цих людей у мене вже голова тріщить
• Так випий аспірин,- мовив йому Диявол, що сидів на кріслі навпроти робочого стола Бога.
• Не допомагає вже,- нервово зітхав Бог, дістав кіпу документів з шафи та почав розкладувати на столі. Продовжив розмову.
• Я їм технології, розумних вчених створюю, підштовхую до розвитку. Диявол все кивав своїми рогами та в’їдливо всміхався.
• Он навіть вже до космосу літають, на всесвіт дивляться... Раптово постукали у двері, перебивши розмову Бога.
• Так заходьте! – голосно вигукнув Бог. У кабінет зайшов янгол, високий, увесь в білосніжному пір’ї а за ним меленьке чортеня з закрученими ріжками припхалось. Бог здивовано зкрутив брови дугою.
• Цей малий до мене,- мовив Диявол. Ангел почав говорити.
• Там більше п’ятсот душ прибуло з Бучі, Гостомеля та Бородянки. Бог нахилив голову, хвилинку помовчав, з’їв ще дві таблетки аспірину та мовив,-
• Всі необхідні умови для них зробіть, і так делікатно зітріть їм пам’ять про ті жахіття, що вони пережили, та поскоріше доправте  до раю, нехай Ісус Христос подбає про них самим кращим чином. Диявол покликав до себе мале бісеня.
• Що там в тебе?
• Шістнадцята партія душ з Чорнобаївки прибула.
• Знову? Ти серьозно? Клепок у голові росіян взагалі нема, відправ їх у Пекло Данте, хай знову і знову проходять усі кола пекла, усі дев’ять, без винятку.
• А ще наш буфер пекла для тимчасових душ вже переповнений цими россійськими солдатами, їх там вже більше 22 тисяч! Що нам робити? Диявол хмикнув та мовив,-
• То помістіть їх до тих калік на корабель Москва, що потонув, та нехай вони постійно тонуть у киплячій лаві, винирюють а потім знову тонуть, буде їм такий атракціон. А на корму обов’язково поставте Кобзона, нехай співає My Heart Will Go On, ще та буде вистава.
• А що робити з отими що рили окопи у Чорнобилі? Вони так яскраво світяться зеленим кольором, що заважають. Диявол задумався, похитав головою з величезними рогами, та відповів,-
• Пам’ятаєш нашого комірника Вія?
•  Так,- відповіло бісеня дитячим голосом.
• Ото до нього в підземелля відправляй, будуть ті бовдурні опромінені душі йому замість лампи світити, і так багато єлектроенергії тягне його освітлення там. Ти бачив квитанцію за світло нашого пекла?,- запитав Диявол бісеня.
• Хай Бог милує, бачив, там такі захмарні тарифи, намотало аж капець,- застрибало невдоволено бісеня.
• Все, чи ще щось?- спитав Диявол.
• Все!
• Хоча ще є одне питання, - мовив Диявол
• Яке? – бісенятко уважно слухало та приготувалось все записувати.
• Пам’ятаєш оте чудовисько на дні дев’ятого кола Данте?
• Так
• Зробіть там величезний годинник у вигляді шафи, та коли кадиров потрапить до нашого царства, нехай прикрутять його до циферблату, буде показувати страшенному триголовому чудовиську час, та буде вигукувати кожні півгодини Дінь - Дон, Дінь -Дон.

Бісеня розсміялося дитячим реготом.

• Буде зроблено, - сказало бісеня.
• Ну то й добре!- мовив Бог та вказав ангелу та бісеняті на двері. Як тільки двері зачинилися Бог продовжив бесіду.
• А тепер ще й ця війна, путін геть здурів, - раптово відчинилися двері, до кабінету зайшла природа Неньки України. Сиве розпущене волосся спадало нечесаними локонами на плечі, вінок з весняних квітів на голові закривавлений, зелена вечірня сукня брудна від сажі вибухів та попелу згарищ. Ноги всі в синяках та здерті коліна до крові. Худими руками вона тримала три речі. Диявол випрямився на своєму стільці від здивування, а Богу відібрало мову від побаченого.
• Ви потвори! Обидва! - мовила Природа України і поклала на стіл зламану гілляку калини, потім грюкнула на стіл снаряд що нерозірвався та поверх цього поклала плюшового закривавленого білого зайчика з довгими вухами.
• Краще б замість отих ваших винаходів зброї та ненависті, навчили б людей любити один одного, - скрикнула Природа Неньки України з повними слізьми очима та пішла геть з кабінету. Ще свіжа кров потекла з плюшевого зайчика по столу. Бог закрив лице долонями, крізь пальці полились його гарячі сльози. Диявол зухвало сидів у кріслі навпроти, почав говорити,-
• Нарешті я побачив твої сльози, я домігся свого, я прагнув цього все своє життя. Все ж таки це не я спонукаю людей до таких вчинків, ти так мене ненавидів, що коли створював людей, мабуть, частка твоєї ненависті до мене передалась їм. Я лише шкодую що звабив Єву на той вчинок скуштувати плід з дерева знань, але ж якби вона поважала тебе то такого б не сталося. Ти вигнав людей з раю та обрік їх на страждання, я думаю саме час зараз тобі втрутитись та зупинити цю бісову війну на Україні і приструнити цих скажених росіян зі своїм рюсськім міром.