Казка про Слоненя, яке щастя шукало

Маленький слоник був дуже нещасний. Власна незграбність настільки дратувала його, що іноді він вважав себе найбільшою недотепою у світі. Начебто і мама завжди була поруч, і сонечко кожного дня усміхалося, але йому, щоб відчувати себе щасливим, цього було катастрофічно замало.

Одного дня слоненя сиділо на березі невеликої річки та зітхало:

— Ось мавпа може стрибати з гілки на гілку — їй так зручно діставати банани. Лева всі бояться. Навіть крокодил добре себе почуває. А я… такий нікчема, великий та неповороткий, до того ж мені весь час не щастить. Не знаю чому…

— Привіт, слонятко, чого горюєш? — почулося зверху.

Задерши голову, слоненя побачило серед гілок дерева височенного жирафа й вирішило розповісти йому про свої біди.

— Може, тобі треба піти щастя пошукати? — обережно спитав жираф, коли слоненя закінчило свою розповідь.

— А ти вважаєш, що мені вдасться його знайти? — слоненя поставилося до його слів із недовірою.

— Звісно. Вирушай в дорогу, і в тебе обов’язково все вийде, — промовив жираф та зник із поля зору.

— М-да… Може, він має рацію? Перевірити це мені нічого не коштуватиме.

Слоненя зібралося з думками та вирішило завтра ж піти куди очі понесуть.

День тільки починався. Сонечко ласкаво торкалося слонятка, ніби кажучи: «Йди, нічого не бійся, і тобі все неодмінно вдасться». І він, зітхнувши наостанок, вирушив уперед. 

Ліс прокидався. Йти було легко. Навколо один за одним змінювалися пейзажі.

Раптово коло слоненя з’явилася зграя різноколірних папуг. Хтось із них дзьобом чистив пір’я, хтось стрибав із гілки на гілку, розкриваючи крила, хтось голосно співав. Це видовище зворушило велетня й змусило зупинитися.

— Куди ти чимчикуєш? — звернувся до нього один папуга.

— Щастя шукаю. Ви його, часом, не бачили?

— А навіщо воно тобі? — здивувався птах.

— Сумно щось без нього!

— А може, ти спочатку покатаєш нас на собі, а потім підеш у своїх справах? — попросив інший папуга. — Тобі ж не терміново?

— Гаразд, забирайтеся на мене.

Усі папуги, яким вдалося примоститися на слоненяті, були в захваті. Вони видавали високі короткі звуки, що діяли на велетня заспокійливо. Він голосно сказав: «Труууу!», виразивши так своє задоволення. У цей момент він був схожий на великий корабель, який везе пасажирів у далеку подорож. Настрій слоненя значно покращився. Награвшись, він висадив супутників на великому дереві та промовив:

— Ну все, мені пора, бо не встигну зробити те, що хотів.

Слоненя продовжило свій шлях, але раптом помітило, що сонечко яскраво грає на листях дерев, а блакитне небо, на якому не було жодної хмаринки, здається бездонним. 

Минаючи річку, він побачив мавпу, яка металася на березі.

— Що трапилося? — спитало стривожене слоненя.

— Мої дитинчата бавилися на гілках, і наймолодше звалилося вниз, у воду, прямо в центр течії.

— Не хвилюйся, я допоможу, — заспокоїло її слоненя.

Він зайшов у воду та поплив до малого, загрібаючи одночасно чотирма ногами. Коли він майже дістався середини річки, мавпеня раптово зникло під водою. Слоненя одразу пірнуло за ним і через хвилину з’явилося з довгохвостим, ніжно обгорнувши його хоботом. Удвох вони швидко повернулися на берег.

Мокре злякане мавпеня мало жалісний вигляд, проте всі були неймовірно щасливі. Заспокоєна мати одразу обняла пустуна. Чарівна атмосфера радості заповнила простір навколо.

— Щиро вдячна тобі! Якби не ти, будь-що могло статися. Може, пограєшся з нами? — звернулася мавпа до велетня.

— Авжеж, тільки я не вмію стрибати, але гарно бігаю.

Деякий час слоненя гралося в наздоганялки з новими друзями, отримуючи від цього велику втіху. Врятоване мавпеня спостерігало за веселощами й потроху приходило до тями. 

Наостанок велетень занурився в річку, оглушливо просурмив хоботом та пішов собі далі.

Слоненя знову йшло через ліс, але помітило, що навколо багато барвистих квітів. Десь усередині в нього почало зароджуватися відчуття щастя.

Несподівано воно узріло лінивця, який розслаблено звисав із гілки вниз головою, зачепившись довгими пазурами. Він мав такий задоволений вигляд, що, не втримавшись, слоненя спитало:

— Хіба тобі не нудно ось так проводити свій час?

Лінивець неспішно розплющив очі та спокійно промовив:

— Ні! Поруч так багато смачного листя, а навколо такий спокій! Що ж мені ще треба? — здивувався він та одразу заснув.

Незвичайна зустріч змусила велетня замислитися.

— Схоже, все це йому справді до вподоби. Він зовсім не такий, як я, — вирішив він і пішов далі.

Ліс довкола був той самий, але тепер слоненя почуло, як неймовірно співають птахи. Раптом у нього в голові зародилася незвичайна музика. Наспівуючи, слоненя почало пританцьовувати хоботом в такт новій мелодії.