Казка про силу тварин.

В одному далекому куточку Всесвіту, де сонце завжди сяяло яскраво, а повітря було наповнене ароматом квітучих луків, розкинувся дивовижний світ. Тут, серед величних гір, прозорих річок та безкраїх лісів, жили друзі – котик М'явкун, орел Дзібі та песик Люмик. Кожен з них був королем свого власного, королівства, де панувала злагода. Вони часто збиралися разом, щоб поділитися новинами та насолодитися красою свого світу.

Одного дня, коли вони сиділи на найвищій скелі, до них прилетів Дзібі, розправивши свої могутні крила. "Друзі," сказав він, "я щойно пролітав над людськими королівствами. Знову сварки, знову конфлікти. Їх так мало, а вони все одно не можуть жити в мирі." М'явкун і Люмик сумно похитали головами.

"Ми не можемо просто стояти осторонь," промовив Люмик, його хвіст ледь помітно смикнувся. "Наш світ такий прекрасний, а вони руйнують свій. Можливо, ми можемо навчити їх добру?" Мявкун кивнув. "Але як?" У цей момент до них підлетів старий, мудрий пугач Мудрик, який чув їхню розмову.

"Дорогі друзі," прохрипів Мудрик, "люди забули, що вони є частиною цього світу. Покажіть їм красу, яку вони руйнують, і силу єдності, яку вони втратили. Почніть з малого, з одного королівства." Друзі загорілися ідеєю. Вони вирішили, що кожен з них відвідає одне з людських королівств.

Дзібі першим відправився у подорож. Він ширяв над землями Королівства Каменю, намагаючись показати людям велич гір та безкраїх лісів. Але люди, зайняті своїми суперечками, не помічали його. Лише Король Гром, правитель цього королівства, побачив прекрасного орла і вирішив, що така дивовижна істота має належати йому.

Невдовзі Дзібі потрапив у пастку, розставлену людьми Короля Грома. Його могутні крила були зв'язані, і він опинився у темній клітці. Далеко, у своєму лісовому королівстві, М'явкун відчув тривогу. Люмик, який був поруч, теж відчув недобре. "Дзібі в біді!" вигукнув М'явкун. "Ми повинні його врятувати!"

Котик М'явкун, відомий своєю спритністю, та песик Люмик, що славився своєю відданістю, вирушили в дорогу. Вони перетинали бурхливі річки, долали густі ліси та високі пагорби. На своєму шляху вони зустрічали перешкоди, але разом, допомагаючи один одному, вони долали їх. Їхня дружба була їхньою найбільшою силою.

Нарешті вони дісталися Королівства Каменю. Завдяки гострому нюху Люмика та безшумним крокам М'явкуна, вони знайшли темницю, де тримали Дзібі. М'явкун, прослизнувши крізь ґрати, перегриз мотузки, що зв'язували Дзібі, а Люмик відволік охоронців гучним гавкотом.

Звільнений Дзібі, хоч і був слабким, зміг злетіти. Разом вони втекли з королівства, залишивши Короля Грома та його воїнів у подиві. Люди ніколи не бачили такої сміливості та єдності серед тварин. Тоді, на вершині гори, друзі звернулися до людей, розповівши їм про мир, про красу, яку вони втратили, і про те, як важливо жити в гармонії.

Слова тварин торкнулися сердець людей. Король Гром, засоромлений своєю жадібністю, попросив вибачення. Поступово, з допомогою М'явкуна, Дзібі та Люмика, всі людські королівства уклали мир. Світ став єдиним, де люди та тварини жили в злагоді, допомагаючи один одному. І навіть за межами їхнього світу, чутки про мудрих тварин поширилися, і вони почали допомагати іншим світам знаходити мир.