Епілог

Чоловіка, чий портрет старанно, хоч і не дуже вміло намалював Лост, першим впізнав Льєн. Так вийшло, що папірець із портретом завалявся у кишені у Шелеста. Він повинен був віднести її своєму керівникові аспірантури, а той віддав би молодшому братові, а він передав би начальству, і все в таємниці, про всяк випадок, бо були підозри, що стражників і дізнавачів, які потрапили під підпорядкування, знайшли не всіх. Але Шелест забігався, забув, а потім випадково вивалив цей портрет перед Льєном, коли шукав у кишенях розряджений накопичувач. І навіть не відразу зрозумів, що воно таке, дозволивши Льєну листок розгорнути та помилуватися малюнком.

— А я його знаю, — задумливо сказав Льєн. — Начебто.

Шелест заглянув у папірець і згадав, де його взяв, але замість того, щоб негайно його хапати і нести, зацікавився чоловіком, портрет якого на ньому був намальований.

— Мій колишній викладач, який мріяв повернути своїх богів і змусити світ правильно працювати, — пояснив Льєн. — Давай ми це покажемо одній людині, думаю, він його теж впізнає, мало не втратив сили завдяки ньому.

Шелест чомусь погодився.

— П'єр Росно, — безперечно впізнав майстер Роан і потеребив кут портрета. — Де ви цю гидоту взяли?

Шелест чомусь узяв і пояснив йому, що цю пакість намалював Лост, який краще, ніж навіть Локар, роздивився людину під ілюзією. Ту саму людину, яка намагалася провести темний ритуал і зуміла втекти.

Майстер Роан пригадав королівську жабу, схопив портрет і кудись його поніс.

Загалом, дуже скоро портрет дійшов до магістра Панія, а особисто від нього до того самого начальства, якому й мав дістатись. Просто з цілим магістром у навантаження та поясненнями, хто там намальований і чому це так погано.

Варту, дізнавачів, гвардійців і взагалі всіх, хто мав відношення до безпеки міста та королівства, після цього почали перетрушувати інтенсивніше. А у бджоловів практично поселилася ціла делегація, яка мала відразу ж бігти додому, як тільки стане зрозуміло, куди вкотре втік любитель древніх ритуалів. Бо його треба було ловити. Адже одного разу повернувся, повернеться і ще раз. Тим більше, цього разу він точно не загинув, впавши у нестабільний портал між світами. Він просто пішов. Точно знаючи, куди і що на нього там чекає.

***

Як виявилося, у рідному світі про П'єра Росно були все-таки надто високої думки. Особисто він дуже швидко з'ясував, що гадки не мав куди біжить і що його там насправді чекає.

Просто не врахував кілька дрібниць. На кшталт того, скільки років минуло з того часу, як група магів втекла зі світу пташиних Домів. І обіцяна фортеця в горах виявилася руїнами з дахом, що частково впав. А в печерах, таємні проходи в які були споруджені в фортеці, завелися щури, яких довелося позбуватися. Добре хоч обіцяний захист все ще працював, і там не завелося чогось гіршого, бо гори довкола найбільше були схожі на кволеньку подобу Мертвих земель. Але втікачам без захисту і цього вистачило б.

Розраховувати на решту П'єр вже не став. Вирішив спочатку все перевірити і перевіряти ще не раз. Тим більше, в тому, що одержаний з таким трудом експерт добре у своєму світі розуміється, він уже сумнівався. У справжній силі магів власного Дому він не розбирався, а про силу сестри і зовсім нічого не знав.

Тож спочатку слід було обжитися, відремонтувати дах, напоїти силою захист, а там уже думати про щось більше і планувати.

Хоча плани, звісно, ​​були й так.

Як і джерело енергії. Ну, Росно був упевнений, що це джерело є. Спить собі чарівним сном у не менш чарівній сумці і чекає, доки його розбудять. Як це зробити так, щоб джерело не намагалося втекти і слухняно ділилося силою, що його переповнювала, Росно поки не знав, але був впевнений, що придумає. Та й помилуватися цим джерелом він вирішив не одразу, як опинився у чужому світі. Спочатку були справи важливіші, ті ж щури. Потім просто не до нього. А потім утворився вільний час, і Росно велів принести йому ту саму сумку.

І якби той, хто сумку приніс, залишився подивитися, як Великий Майстер її відкриє, він побачив би дуже цікаве видовище — майстер вирячився в порожню сумку, в якій зяяла велика дірка, схоже, чимось пропалена.

— Де їжак? — запитав він сам у себе. — Я відправляв цього недоумка лише зловити їжака і принести його, а не запихати в цінну сумку головешку, що горить, або жбурляти в неї вогняну кулю. Де їжак?

Відповіді він так і не дочекався. А плани, й так невиразні, дружно летіли до демона в пащу, того самого, що цими планами харчується.

А найгірше, тепер навіть не спитаєш, куди їжак подівся і коли. Бовдура, який мав його принести, Росно із собою не взяв.

Про те, що треба було одразу все перевірити, Росно й думати не хотів. Що тепер? І нікого за іншим їжаком не пошлеш.

Втім, це могла бути не така хороша ідея. Он палиця теж спочатку здавався гарною ідеєю, а потім довелося шукати для неї божественну силу і що в результаті вийшло?

— Ні, тепер тільки моя сила, яку я повністю контролюю, — похмуро пробурмотів Великий Майстер, і пішов спостерігати, як підлеглі, серед яких було багато магів, зате не було теслярів, весело ремонтують дах.

А здавалося, що все під контролем... Втім, усе й було під контролем, поки він діяв повільно й обережно. Поки не з'явилася та дівчина, за щось обдарована божественною силою. І тут він поспішив. І все звалилося.

В глибині душі Росно було навіть цікаво, чи не зникла з іномірянки божественна сила відразу, як усі його плани розсипалися на порох? Просто, якби зникла, то пережити чергову поразку було б простіше. Програти богам не соромно. А ось якомусь дівчиськові, мало того, що низьконародженому, так ще й не особливо талановитому, і її приятелю-перевертню, це вже гірше буде.

***

Прокинувшись, Нелла досить довго просто витріщалася на котика. Без жодної думки в голові. Просто лежала і дивилася на його потилицю. А він щось писав за столом. Або малював. Або креслив. Загалом, не має значення.