розділ 18

Прийняті рішення

На той момент, коли слухач прибіг з «радісною» звісткою, що люди, відправлені на допомогу основній групі, примудрилися наткнутися на якихось мисливців, чи лісорубів, чи мандрівників, які й зовсім проїжджали повз них, він уже був практично впевнений, що з підлеглими йому не щастить. Підлеглі в нього, як на зло, суцільно ідіоти, не здатні правильно виконувати накази. І гаразд, ці конкретні ідіоти просто б натрапили, тут же розвернулися і втекли. Так ні, вони примудрилися почати з ними бійку, були биті і взяті в полон.

І вибору у нього після цього не лишилося. Або плюнути на все і чекати іншого слушного випадку. Ризикуючи тим, що сосуд божественної волі щось запідозрить і стане набагато обережнішим, ну чи цей всюдисущий перевертень щось запідозрить… як шкода, що його не можна просто вбити, його смерть не залишать поза увагою. Навіть якщо він помре через природні причини... Або ризикнути і втрутитися самому.

За другий варіант було те, що за всіма ознаками дівчина не стане присвяченою. Тим більше, у неї, напевно, є якісь свої боги. Отже, сосудом божественної волі вона довго не буде. З неї божественна сила буквально витікає, а ця дурепа нічого не помічає. Найімовірніше, вона навіть не помітила, що ця сила з'явилася. І ніхто, напевно, не помітив, навіть присвячені інших богів. Тому що не вміють правильно дивитися.

А він нікого вчити не збирався. Божественна сила була йому потрібна самому. Ця сила все прискорювала і спрощувала. А чекати та ускладнювати йому відверто набридло. Тим більше, чомусь люди в цьому світі навіть на практично божественне підкорення реагували майже так само, як і на звичайнісіньке. А зовсім не так, як у тому світі, де йому пощастило натрапити на той храм і забрати звідти святиню.

Шкода, що сили ця святиня жере безліч. А користі від неї трохи більше, ніж від звичайних підкорюючих амулетів і зелль. А якщо її не годувати, то демони знають, як вона поведеться. Тож доводилося витрачатися ще й на неї, замість того, щоб зайнятися чимось кориснішим.

— І навіщо я цю гидоту підібрав? — спитав сам у себе чоловік.

А вибору насправді немає. Повернути, а тим більше викинути цю прокляту святиню — не варіант. Такі речі дуже мстиві. І мститися починають, як тільки їх випустиш із рук. Він, якщо чесно, уявлення не мав, звідки це знає і чому впевнений, що знання істині. Але сумніватися, чомусь не виходило. Тож святиню доводилося тримати. І радіти з того, що досі не зустрічалося нікого здатного їй протистояти. Навіть захист та амулети не допомагали. Ну, хіба що мозоломи та лікарі душ завдяки своєму дару встоять, але перевіряти це він не ризикнув.

— Так, вибору немає. Доведеться ризикувати. Іншого шансу може бути. Та й увагу я можу привернути, незважаючи на все, що від мене відволікає.

Переконати себе так і не вдалося. Ризикувати не хотілося. Але треба було. І якнайшвидше. Бо стільки сили більше взяти нема де. Джерела не варіант. Він надто добре знав, що буває, коли в одному місці накопичується сила з джерела. Був свідком такої дурні. А потім дуже радів, що стояв на віддалі на скелі — оглядовому пункті. Тому що вид на грандіозну яму звідти відкривався чудовий.

— Скоро, зовсім скоро, ще трохи, — пробурмотів чоловік і зробив крок до дверей, за якими його чекали підлеглі і майбутнє, на яке він давно заслужив.

***

— Дивно, чим вони займаються? — спитала Нелла, яка для кращого огляду майже лежала на підвіконні, наполовину висунувшись надвір.

— Може, ритуал готують? — спитав Лост чи в неї, чи в самого себе. — Якщо подумати, то що ще? Навіщо ще розчищати майданчик посеред двору та викладати камінням незрозумілий візерунок?

Котик нависав над Неллою і дратував цим. Його хотілося штовхнути, бо відволікав від дійства у дворі. З іншого боку, відволікатися на стусани теж не хотілося. І доводилося вдавати, що все гаразд.

— Може їх зупинити? — запитала Нелла. Невідомі ритуали її дратували ще більше, ніж котики, що нависають.

— Ні, рано. Впевнений, той, кому цей ритуал потрібен, з'явиться, коли все буде підготовлено. Адже в нього портальний амулет. Потрібно спробувати його зловити.

— А пізно не буде?

— Ні, ритуали штуки не швидкі. І в цьому їхній основний недолік. Тож чекаємо.

Нелла зітхнула, веліла Лосту посунутись і, нарешті, розпрямилася. Котик відразу заліз на підвіконня, схопився за раму і почав спостерігати, висунувшись на весь зріст. На що люди, які готують ритуал, не звернули жодної уваги.

Вони взагалі були дивні.

На запитання не відреагували. На погрози теж. На обіцянку ось прямо зараз взяти і втекти відреагували, пообіцявши ловити і продемонструвавши чорні овальні камені, побачивши які Лост свиснув і обізвав їх пастками на особливо буйних перевертнів і навіть магів. Нелла, природно, зацікавилася і наступні хвилин десять вони витратили на лекцію про способи ловлі та утримання небезпечних злочинців та просто ідіотів.

І, так, захист у Лоста проти таких штук був, не дарма ж він дружив з магістрами та амулетниками, але демонструвати це він поки що нікому не збирався. Нехай вважають, що перевертень та його буйна супутниця у пастці й тепер думають, як із неї вирватися.

— Судячи з внутрішнього кола та намічених вісей, це надовго, — нарешті сказав Лост і зістрибнув з підвіконня. — Шелесту сподобалося б. Він обізвав би пакістю і сів читати чернетку.

— О, — сказала Нелла.

— Печиво хочеш? З водою, — зробив «шикарну» пропозицію Лост. — Ти коли його гризеш, схожа на хом'ячка. Або бурундучка. Так і хочеться спостерігати.

— А давай, — широко махнула рукою дівчина.

Нехай спостерігає, коли йому хочеться. Натомість руки будуть зайняті. А то зараз прямо сверблять набити комусь морду, а поруч тільки котик. А з ним битися і недоречно, і безглуздо. Його треба якось змусити вчити.

—Лост, — сказала Нелла, посміхнувшись своїм думкам. — Лост, давай ти будеш моїм учителем.