розділ 16

Неприємні несподіванки

— Ні, все не так просто, — вів далі Лост чергову розмову. З кам'яного язика між озером і лісом вони вже вибралися, хоча тягти коней вгору виявилося нітрохи не легше, ніж допомагати їм спуститися, і тепер їхали лісом до першого хутора. — Це певна доля, це не та, яка посилає видіння пророкам і прокладає шлях обраним героям. У цьому храмі тобі можуть розповісти лише про те, що було і що є. І що з «було» вплинуло найсильніше на «є». І що з важливого «було» ти пропустила, а що тебе веде чи навіть тягне, а ти й не помічаєш. Або заважає саме тому, що йому пручаєшся. Розумієш? А що вийде, якщо ти перестанеш чинити опір чи навпаки — почнеш, вони знати не можуть. Майбутнього вони не бачать, навіть безліч можливих варіантів для них невидимі, навіть ті, які може прорахувати будь-який розумний аналітик. Тож вона не казала, що тобі треба перестати бути вартовим. Вона, в принципі, не могла цього сказати. Вона тільки сказала, що штовхнув тебе на цей шлях батько, а ти почала робити саме те, що він від тебе хотів, не намагаючись чинити опір його бажанням.

— То що мені робити? — вкотре запитала Нелла, хоча зараз звучало воно вже жалістливо.

— Не знаю. Але якщо подумати… знаєш, бойова чапля, я бачив безліч вартових різних Домів. І серед них було чимало жінок. І всі вони були різні. Але найсильніші завжди, незалежно, чоловіки чи жінки, ті, хто відступав від дороги «ідеальний вартовий», які робили своє… хм, помічала, що всі генії, а часто й просто розумники, завжди з дивацтвами?

Нелла похмуро кивнула. Вона, якщо чесно, помічала навіть те, що голова Дому Стрижів із дивацтвами. З іншого боку, більшість її власних бовдурів теж вміли дивувати. Жаль тільки, що частіше неприємно.

— Схоже, ти зараз не дуже розумієш, навіщо взагалі їздила до храму, — сказав котик.

Нелла хитнула головою. Ну, хоч задуматися змусили, а готового рецепту «Як отримати ідеальне життя» їй і не обіцяли, навіть ті, хто радив у храм поїхати, не обіцяли.

***

До хутора вони так і не доїхали.

Спочатку Лост напружився і став з підозрою крутити головою. Неллі здалося, що він навіть принюхувався, тому вона схопилася за рукоять меча однією рукою і в кінчиках пальців іншою почала збирати енергію.

— Люди, — нарешті прошепотів Лост. — Причому люди, які давно не милися. А від когось ще й дохлятиною несе.

Нелла кивнула.

— Де?

— Схоже, оточують. Може, якісь розбійники забрели в ці місця? Хоча з огляду на те, як часто до цього храму їздять… та вони тут з голоду помруть. Тим більше, особливих цінностей у храм ніхто не возить, хіба подарунки. Але відбирати те, що призначено богам… таких розбійників небагато існує.

Нелла знову кивнула.

Підганяти коней вони не стали. А нападати розбійники не поспішали. Неллі навіть захотілося похмуро розреготатися і наказати виходити, як колись один з її бовдурів.

— Маг, — нарешті сказав Лост. — Прикинься, що заснула.

— Що? — перепитала Нелла.

— Спи, — прошепотів котик і, показуючи приклад, заплющив очі й опустив на груди голову.

Неллі захотілося чимось у нього запустити, але натомість довелося наслідувати його приклад.

Розбійники з лісу вийшли ще через деякий час. Напевно, були недовірливі і спочатку придивлялися, вирішуючи, чи сплять мандрівники. Виглядали ці розбійники відверто погано і найбільше нагадували погорільців. Магом у них виявився дрібний хлопчина, на вигляд студент-першокурсник. Клаповухий і конопатий. Бідолашний так здивувався, що нібито сплячий Лост зістрибнув на ходу з коня, що навіть не став чекати від нього нападу, просто взяв і сів, де стояв. Інші розбійники, побичивши таке діло, кинулися хто на утік, хто бити Лоста дринами, лопатами, вилами і навіть двома сокирами.

Лост широченно посміхнувся, стрибнув уперед, нальоту перетворюючись на кота і викликав бажання втекти у ще частини розбійників і свого власного коня. Так що Нелла, замість того, щоб йому допомагати, була змушена кидатися в дурну худобу сіткою, а потім їхати дивитися, чи не переламала вона собі ноги і чи не звернула голову. Хоча друге навряд чи, дуже вже гидко кінь репетував. І що з ним робити далі, дівчина не уявляла. Сітка була розрахована на те, що чиюсь втечу зупинять, потім оточать і добре, якщо не поб'ють ногами, як тільки вона розсіється. Утримувати когось довго, наприклад, наляканого коня, за допомогою цієї сіті ніхто не розраховував.

— Треба було навчитися плести місцеву, Лост же вміє, — похмуро мовила Нелла, накидаючи на коня ще одну сіть замість тієї, що майже зникла.

Лост продовжував розважати розбійників. Вони, мабуть, з подяки, спочатку покричали, потім посварилися, а потім хтось поскимів. І Неллі довелося ще тричі сповивати коня до того, як перевертень нарешті з'явився, на диво одягнений і тягнучи за собою юного мага.

— Чим ти тут займаєшся? — здивовано спитав котик.

— Твою істеричну худобу тримаю, — похмуро сказала Нелла.

— А, ну тоді потримай і це, — і пхнув їй в обійми мага.

Над конем він сів, щось пошепотів, і він заспокоїлася. А маг, замість того, щоб наслідувати його приклад і просто постояти, надумав вириватися, ще й відчайдушно червоніючи, коли Нелла, сердито на нього зашипівши, притиснула до себе.

— Ти не повіриш, — нарешті сказав Лост.

— Да? — здивувалася Нелла.

— Да. Оце ось непорозуміння я знаю, — вказав він на пацана. — Учень нашої молодшої школи, схоже, один із тих, які не приїхали від батьків. З недолітками, яких фактично насильно відбирають у мамок, щоби навчалися, це буває. Ненормальні батьки їх і в льохах замикають, щоби подумали. І грошей на дорогу не дають, і нещасним доводиться діставатись мало не пішки, іноді досить довго. Когось минулого року одружити намагалися. Іноді вони просто беруть і кидають вчитися.

— Ага.

— І це непорозуміння зараз явно не в своєму розумі, — додав Лост. — Воно мене не впізнало. Та навіть останньому ідіоту не спаде на думку нападати на знайомого перевертня, особливо знаючи, що він сильний маг. А цей саме напав. І в деяких його приятелів теж щось із головами. Дуже вони схожі на звичайних селян, які ні з того, ні з сього похапали лопати і пішли в ліс нападати на проїжджих. Причому йшли кілька днів, судячи з їхнього вигляду, не звертаючи уваги ні на одяг, що чіпляється за гілки, ні тим більше на бруд. Дивно, правда?