розділ 12

Відчайдушно гаряча жінка

Мати сімох дітей та колишня войовниця в одній особі, вражала навіть сама по собі. Причому настільки, що не кожен чоловік ризикнув би з нею посперечатися, навіть не кожен воїн із мечем у руках. Бо одразу було зрозуміло — якщо ця дама розлютиться і трісне опонента кулаком у чоло, надто багато шансів на те, що він більше не встане.

А вже у виконанні Локара, незадоволеного цією роллю, вийшла зовсім сувора жінка. І Локар був упевнений, що одним тільки обличчям зможе налякати всіх перехожих. Але, на жаль, серед цих перехожих узяв і знайшовся любитель саме таких жінок, причому саме з таким виразом обличчя. Він спочатку завмер посеред дороги, перекривши вид на Неллу. Завмер, витріщивши очі. Потім відмер і розплився в посмішці. І навіть встиг простягнути руку в той момент, коли повз нього проходив Локар, всі думки якого були про дві речі — не проґавити Неллу і не спіткнутися об кляту сукню, яку ще й задирати не можна, бо порядні жінки так не роблять. Так що простягнутої до нього руки, Локар просто не помітив і про яку прекрасну бурмотить мужик, що йде слідом за ним, не зрозумів.

Потім до нього поступово дійшло, і він чесно спробував пояснити ідіоту, що баронша, чию зовнішність він позичив, заміжня і в неї семеро дітей. Переслідувач чомусь не вразився, ще й обізвав плодовитою. І навіть морду йому не наб'єш. Не можна зараз привертати увагу. А тим більше не можна через якесь мордобиття відставати від Нелли.

Локар подумки вилаявся, обізвавши мужика збоченцем, і прискорив крок.

Чоловік теж прискорився.

Нелла озирнутися і збільшити швидкість не здогадалася.

— Очі, як зірки, у жінки, міцної як камінь… — бурмотів дивний мужик.

— Щоб на тебе камінь з ясного неба впав і ще й якомога більший! — подумки бажав мужику Локар і думав про те, що це все через те, що проблем із пошуком сукні, сумки для їжака та решти не було. Були б такі проблеми, не ув'язався б цей дивний тип.

Швидкість незабаром довелося зменшити, а то ще трохи і він на пару з ненормальним шанувальником суворої жіночої краси вперся б у спину Неллі.

І через цього чоловіка навіть у кущі не повернеш, щоб позбутися сукні і змінити обличчя на чоловіче. Або здивується дуже сильно, або зрозуміє якось не так. Кричати ще почне.

А кав'ярня, в яку запросили Неллу, тим часом наближалася. Мужик, у свою чергу, не відставав, продовжуючи бурмотіти про сувору жіночу красу та своє захоплення.

Потім Нелла зайшла за двері, прикрашені мідними виноградними кистями та дерев'яними розфарбованими чашками. Пірнати в кущі було вже пізно, тим більше підходящих поблизу не було, всі підходящі вони вже пройшли. Локар у розпачі озирнувся, а потім похмуро подивився на чоловіка. Сам же всю дорогу напрошувався.

— Не запросите мене до кав'ярні? — старанно підвищуючи голос, промовив він. — Ось якраз одна є.

Чоловік розплився в посмішці і запросив. А куди б він подівся? Не запросив і Локар відірвав би йому тупу голову, саме на це він натякав на обличчям.

***

Їжачок у сумці, повішеній на спинку стільця, тихо ворушився. Локар відчував спиною кожен його рух.

Чоловік із важковимовним ім'ям В'юкдаклейя, який виявився писарем при варті, продовжував розпинатися про те, що баронша для нього — жінка мрії, що він завжди був небайдужий до міцних і суворих, а в цієї ще й очі темні, як зірки. Локар навіть не ризикнув запитати, де він ці темні зірки примудрився побачити і чим його не влаштовують звичайні яскраві крапки на нічному небі. Хоча чомусь було цікаво.

І якщо чесно, Локар у якийсь момент задумався, а чи не познайомити цього страждальця з однією клановою перевертнихою, яка збігалася з бароншею та статтями та кольором очей. Але швидко цю ідею відкинув, як відволікаючу. І далі просто слухав мужика, суворо поїдаючи тістечко, прикрашене легковажними трояндочками і зацукрованою полуницею. А солодке Локар не любив, особливо таке ось надто солодке, котре пахне мало не парфумами. Але випльовувати не наважився, боявся, що писар при варті змусить перепробувати всі тістечка, які були в наявності і вибрати найкраще. Цей тип виявився особистістю, котра надто захоплюється.

А найгірше, поки ці страждання були абсолютно безглузді. Кавалер, який запросив Неллу до кав'ярні, чомусь ийти не поспішав. Дівчина вже встигла випити чашку шоколаду, не забувши перевірити його на плетіння та добавки на кшталт усипляючого порошку чи любовного зілля. Потім теж замовила тістечко. Без трояндочок та інших надмірностей. Її тістечко було прикрашене шоколадною стружкою та листочком із розплавленого цукру. І Нелла, замість того, щоб випічку їсти, розглядала листок.

Їжачок продовжував тихо ворушитися. Час минав. А кавалер чомусь не з’являвся.

Писар продовжував говорити говорив, і Локар навіть почав підозрювати, що це він Неллу запросив, а за суворою бароншею ув’язався, щоб зайти в кав'ярню не викликаючи підозр. Хоча, які тут підозри? Та й звідки йому було знати, що фальшива жінка прямує саме туди? Тим більше, для запрошення міг вибрати когось більш витонченого, когось такого, хто розсердившись, не розіб'є голову блюдечком з-під тістечка.

Чи він розраховував, що не дуже приваблива тітка просто не зможе відмовити? Її не часто запрошують.

Загалом, Лост розмірковував і намагався не злитися.

А потім сталося одразу дві речі. Нелла таки з'їла тістечко, розплатилася і встала, щоб піти, вирішивши, що чекати далі буде вже підозріло. Ну, не буває таких необразливих дівчат, здатних просидіти в очікуванні якогось незнайомця половину дня. А Локар у свою чергу згадав, як не надто тверезий власник портального амулету зі сміхом розповідав, як якийсь його предок за допомогою цього амулету вкрав собі наречену. Просто відкрив портал одразу за дверима, через які вона виходила.

— Темрява та всі її породження! — вигукнув Локар, схопившись, схопив сумку з їжаком і кинувся слідом за Неллою, що відчиняла двері, примудрившись наступити на край поділу проклятої сукні і ледве не впавши.