розділ 8

Проблеми бувають різні, а то й різноманітні

Нелла заговорила, коли вони відійшли досить далеко від управи при в'язниці для різної дрібноти. Перед цим вона старанно і дуже підозріло зображувала туристку, яка із задоволенням розглядає архітектуру столиці та її мешканців.

— Я знаю, хто це був. Я згадала. Або зрозуміла. А може, побачила, — сказала вона загадкове і пильно подивилася на Лоста.

Він від несподіванки ледь не впустив їжака.

— Ти про кого?

— Про те, хто привернув увагу до проблеми, — сказала дівчина і лагідно посміхнулася до нетверезого мужика, що йшов їм навперейми.

Бідолаха від несподіванки спочатку спіткнувся, а потім прискорив крок і мало не втік від дивної жінки. Ну, не від їжачка ж він тікав.

— І хто це?

— Скажу в більш затишному місці, — пообіцяла бойова чапля. — Заодно перевіримо, чи не підслуховують нас зараз.

І знову посміхнулася. Цього разу Лосту. І він зрозумів, чому нещасний перехожий втік — дуже погано ця посмішка поєднувалася з серйозним поглядом. Точніше, дивно так поєднувалася. Як на обличчі статуетки долі зі світу пташиних Домів.

— Ага, — тільки й зміг сказати у відповідь Лост.

Думати про те, що ця посмішка може означати, йому не хотілося.

А ще не хотілося, щоб богині дружними зусиллями остаточно зламали бойову чаплю. Вона йому подобалася така, якою є. З усіма її недоліками, достоїнствами, честю, вихованням, і навіть із дірявою пам'яттю та дивною поведінкою. А ось помічати за її обличчям чергову богиню йому не подобалося, хотілося бачити справжню бойову чаплю. Яку завгодно, аби справжню.

А може, йому просто не подобалося бачити богинь.

***

Більш затишним місцем Нелла визнала альтанку в шкільному саду.

Альтанка була новенька. Зі світлих дощок, жовтих таких і, вони, здається, навіть трохи світились. Дошки Лосту подобалися. Вони приємно пахли свіжою деревиною та накопиченим теплом. А Нелла продовжувала не подобатися. Поводилася вона дивно. Навіть дивніше, ніж раніше. Немов хтось брав і переключав її. І вона то впадає то в істерику, то в бойовий запал, то в спрагу переслідування. То з безладної дівчини з дірявою головою перетворюється на щось обережне, що продумує дії і здатне продумати дії супротивника. Лост, звичайно, підозрював, що воно в ній і до цього було, інакше її не допустили б до командування навіть у ролі ведучої для ще двох бовдурів. Але зараз воно стало якось занадто, посилилось і збільшилося, заштовхавши незрозуміло куди все інше. А потім «клац» і знову пропаде.

Отже, навряд можна сказати, що вона, нарешті, прийшла в норму, ну, хіба що саме це вміння переключиться вона отримала від богині як благословення. Але це все одно не норма і проблем через нього як у бойової чаплі, так і оточуючих може бути ще більше, ніж через істерики та необдумані дії. Контролювати вона його в жодному разі не вміє

— Мені треба проситися до магістерської бібліотеки та в храм до старших посвячених, — пробурмотів Лост. — І навіщо мені всі ці проблеми?

Найпростіше було плюнути та надати бойову чаплю її дивній долі.

Але Лост все ще почувався її боржником.

І він мав підозру, що піти не вийде, навіть якщо він спробує. Бо боги. Бо він колись зустрів цю дівчину на святі богині — Жовтої Плетільниці. І якщо добре подумати, і згадати чого тоді хотілося, то винен він у цьому сам. Тому що хотілося чудес і прекрасну жінку, таку, до якої за звичайних обставин навіть підійти не посмів би. Ось і отримав подаруночок на все життя. Боги не мають поганої звички забувати про тих, кого одного разу помітили, а потім ще й обдарували. Навіть якщо дуже хочеться, щоби забули.

А ще Лоста, як не дивно, розпирало протиріччя. Йому не хотілося нічого робити, хотілося на все плюнути, піти і лягти в тіні поспати. І спати, поки все само собою не виправиться, чи від нього не відчепляться. І водночас йому хотілося гарчати, рвати й метати, борючись за себе і за цю дурну пташку, що примудрилася набрати божественних подарунків, дірок у пам'яті разом із темрявою, якихось доброзичливців, з їхніми навіюваннями та інших, поки що непомітних проблем. Просто щоб перемогти і тицьнути її носом у цю перемогу, нарешті по-справжньому довівши свою силу.

— Або отримати власну дірку в пам'яті і забути про продемонстровану колись слабкість, — пробурмотів він.

Бойова чапля не відреагувала. Вона сиділа пряма і насторожена, чомусь схожа на домашню кішку, яка ось-ось зловить мишу, що необережно вийшла з укриття.

— І навіщо ми тут сидимо? — поцікавився сам Лост.

Штовхати в плече Неллу, щоб спитати у неї, він не ризикнув. Ну, не дарма ж вона обрала єдину альтанку, простір навколо якої чудово проглядався на всі боки.

— Ніхто не підслуховує і не стежить, — промовила дівчина потойбічно.

— Хм… — озвався Лост.

Точно якийсь божественний дар. Тільки з чого раптом такі обережності?

— Це важливо, — сказала Нелла і кліпнула. Потім трохи подумала і додала: — Я згадала. Або мені допомогли згадати, бо це важливе. А говорити тим же дізнавачам, поки самі не розберемося чи хоча б не спитаємо, я не хочу. За відчуттями, він правильна людина.

— Чудово, — тільки й зміг сказати Лост.

Якби бойова чапля заявила, що хтось хороша людина, він би запідозрив, що вона остаточно з'їхала з глузду. Або що через неї віщають боги. Але правильний, це інше. Правильний — це сильний, гідний, може навіть з честю і хоробрістю, і важкою ношею напереваги. А для пташок з Домів воно дуже важливе. Настільки, що у баладах та інших пісеньках вони заради таких людей постійно ризикують собою, безоплатно допомагають, забороняючи приймати борги, і займаються іншими дурницями заради чужих їм людей. Перешкодити цьому може лише небезпека для рідного Дому, та й то не завжди. Іноді баладні пташки за цих правильних людей ще й заміж виходять, чи проголошують їх своїми сестрами.

— Нелло, що ти згадала?

— Я скоріше зрозуміла, хто це може бути. Ну, той, хто покинув тих, хто каламутить воду в місті, і підказав варті. Або одночасно зрозуміла і згадала, коли дізнавач сказав.