розділ 6

Весь тягар голосу богині

Любителі ритуалів у старих храмах, зведені з розуму Неллою та зловлені вартою, виявилися різновидом міських божевільних. Тихим таким різновидом, спокійним, який досі нікому не заважав і не звертав на себе уваги. Досі про них знали тільки тому, що вони годували «русалку, що жила в ставку» рибою. Взимку. Для чого довбали ополонки.

Насправді в тому ставку навіть риби особливо не було — знаходився він в одному з громадських парків і все живе там виловлювали до того, як воно встигало нормально підрости, але довести щось цим ненормальним давно ніхто не брався.

Існувала думка, що цим людям зайнятися просто нічим, ось вони і придумали собі клуб зберігачів. Охоронців чого саме, бідолахи й самі плуталися. Крім русалки вони зберігали давні таємні книги, яких ніхто в очі не бачив, ще більш таємні плани підземних ходів, з чуток, чиїсь кістки, а за їхньою власною філософією — рівновагу сил.

Загалом, прості диваки. І з чого вони раптом поперлися до підземного храму і почали проводити ритуал, варта зрозуміти не могла. Допит ситуації не прояснив. Тому що виходила якась незрозуміла маячня, що не піддається логіці. Мішак, той самий голосистий тип, який ні з того, ні з сього оголосив себе головою клубу і зосередженням таємних знань (цікаво, чому інші не заперечували?) знайшов десь стос пергаментних листочків, за якимось рогатим демоном зв'язаних між собою червоною стрічкою. Стрічку, новеньку треба сказати, простягли через проколоті в пергаменті дірочки. Причому, дірочки проколювали, абияк, і стос у зібраному стані виглядав неохайно. На листочках, за запевненням нового глави, було таємне знання, яким їх усіх нагородило місто. З подяки за годівлю русалки, ймовірно. Що там було написано, розумів лише голова. Справді розумів, і читав він насправді. Хоча реально там були просто хвилясті лінії різного ступеня хвилястості. І в чому справа, вдалося зрозуміти тільки за допомогою лікарки душ, найкращої в місті.

Виявилося, нещасному вклали знання в голову, а щоб він від їх обсягу остаточно не здурів, всунули пергаментні листи в якості якоря і перехідника. Загалом, без іншого вмілого лікаря душ у цій справі точно не обійшлося. Або без артефакту із відповідними можливостями. Якщо вірити легендам, такі є. А звичайний мозколом з такою справою не впорається.

Чим би все закінчилося, якби ритуал удалося закінчити — лишилося нез'ясованим. Заради пшика навряд хтось став би знущатися з цього нещасного клубу божевільних, і взагалі могло виявитися, що хтось розраховував, що богиня розсердиться і остаточно винесе бідолахам мізки. Когось вони могли чимось так роздратувати. Якогось ненормального, найімовірніше. Але тут прийшла Нелла — войовниця, як на замовлення — і звела шкоду до мінімуму, принагідно отримавши ще й благословення. А може й трохи сили, але це могло з'ясовуватись лише у випадку, коли без цієї сили ніяк не обійдешся, а влаштовувати дівчині такі випробування ніхто не ризикнув.

Загалом виходило, що в місті відбувається щось дивне. Що міськими божевільними хтось хотів відволікти від чогось менш помітного, але небезпечнішого. Це небезпечне, звичайно ж, одразу кинулися шукати, але не знайшли ні його, ні найменшого сліду присутності, ні навіть луни. Від розпачу вартові попросили взяти участь у пошуках володарів унікального таланту вляпуватись у неприємності, серед яких був і Шелест, і Денька, і навіть один дідок, що колекціонував картинки з черепахами, але і це нічого не дало. Ну, не рахувати ж банальну контрабанду і підкоп під грошісховище тими речами, для відволікання від яких був потрібний клуб диваків?

— Може, хтось вважав, що це буде дуже весело? — припустив Лост.

Глава варти обдарував його вбивчим поглядом.

— Подумайте самі. Ви тут голову ламаєте, щось страшне шукаєте, а в цей час якийсь ідіот-недоучка, який володіє страшенно таємним сімейним артефактом, п'є пиво і загинається в душі від сміху. Або це помста така за те, що його нещодавно затримали в нетверезому і буйному стані, і посадили в холодну камеру протверезіти. Або ...

— Ішли б ви звідси, — задумливо промовив головний вартовий.

Котик глянув йому в обличчя, знизав плечима, схопив за руку Неллу, що спостерігала за чоловіками, і дійсно пішов. Мабуть, не хотів отримати по голові за якогось там жартівника чи месника.

— Ну що, бойова чапля, весело тут у нас? — спитав він, вивівши дівчину надвір і заштовхавши за свою спину. Клуб ненормальних любителів русалок і таємниць майже у повному складі (всіх, крім ватажка визнали постраждалими і зачарованими) стояв навпроти входу до будинку варти і смиренно чекав на появу своєї богині. Або її голосу. Тут їхні думки розходилися.

— Дуже, — підтвердила дівчина, визирнувши з-за його плеча. — Не знаєш, чого вони хочуть?

— На жаль, у бажаннях безумців не розбираюся. Може, рибою годувати нема кого?

— Рибою? — здивовано перепитала Нелла.

— Свіжою та сирою, — безтурботно підтвердив котик.

— О, божественний голос! — наполегливо заволав якийсь чоловік настільки несподівано, що Нелла підстрибнула.

— Це він кому? — спитала вона гидливо.

— Думаю, тобі. Напевно, нового голову клубу шукають.

— Якого ще клубу?

— То ти не знаєш? — чомусь зрадів котик і посміхнувся. Широко-широко.

А потім узяв та розповів про охоронців міських таємниць. Нелла слухала і не вірила своїм вухам. Він це серйозно?

Потім подивилася на натовп, що витріщався в їхній бік, і зрозуміла, що може і серйозно. Дуже дивні люди.

— Ти не думай. Зазвичай вони більш нормальні. І в годівлю русалки більшість із них просто грає. Ну, нудно людям жити без русалок та вигаданих таємниць, з дитинства ніяк не виростуть. Це вже колишній глава підлив їм еліксир, що виносить мізки… де тільки його взяв? Двадцять п'ять років на чорних копальнях за зберігання та вдвічі більше за виготовлення. Це гірше за любовне зілля і твоє навіювання. Добре хоч діє недовго, від кількох місяців до півроку, а наслідки застосування можуть зняти лікарі душ, навіть якщо вчасно ніхто антидотом не напоїть. Цих, до речі, напоїли.