розділ 4

Дуже злий котик іде рятувати цих дурних жінок. І не сам

Усе почалося банально, як у якійсь ідіотській казці про дівчинку, що заблукала в горах, там померла, а потім вирішила мститися випадковим перехожим.
Втім, коли Нелла, повертаючись додому, побачила одну з підопічних Лоста, про ті казки вона чомусь не згадала. Хоча підопічна була в точності як казкова героїня — маленька, нещасна, з великими очима, повними надії. І розповіла вона дику історію — дівчата підслухали якусь розмову, погано зрозуміли і пішли дізнатися подробиці. У чийсь незрозумілий дім. І чомусь, о диво, довго звідти не виходять. І чи не бажає добра тітонька сходити туди й подивитися, що ж їх там затримало?

Нелла, якщо чесно, не бажала.
Рівно до тієї миті, коли дівчина фальшиво всхлипнула, задумливо насупилась і сумно-сумно мовила:
— Напевно, доведеться просити Лоста, а він розсердиться.
І тут Нелла зрозуміла — ось воно! Самий що не є знак долі. Те, що зрушить терези, що застигли в дивній рівновазі, причому нижче виявиться саме та чаша, що належить їй. Точно ж! І мерзенний котик зі своєю мерзенною усмішкою буде в боргу. А це буде дуже приємно.

Вдруге про ті казки слід було згадати, коли підопічна котика привела її до будинку, де загубилися її подруги.
Будинок був дивний. Нелла фізично відчувала його дивність, хоч і не могла зрозуміти, у чому саме вона полягає.
На перший погляд — дім як дім. Просто старий, тому архітектура в нього не така, як у нових будівель. Зліва заріс плющем чи якоюсь іншою повзучою рослиною. Вікна в ньому маленькі — можливо, в той час ще не вміли робити великі шибки, або ж до рам ще не додумалися. А, може, той, хто їх проектував, думав, наскільки зручно буде оборонцям і незручно нападникам. Дах ніби трохи осів і прогнувся дугою. Хоча, можливо, це тільки здавалося — ближче до середини він просто темніший.
А загалом — будинок як будинок. Просто дивний. Чомусь.

— Може, на ньому захист-відлякувач? — припустила вголос Нелла, глянувши на дівчину-перевертня.
Та у відповідь загадково усміхнулася.
— Гаразд, показуй, куди пішли твої подруги, — наказала Нелла.
— У підвал, — відповіла дівчинка.
— У підвал? — здивувалась Нелла.
— Вони туди й збиралися. Там навіть у будинок заходити не треба — є окремий вхід, зі сходинками.
Нелла глянула на неї як на ідіотку.
— І він не охороняється, — додала шукачка пригод. — І дверей там немає, лише гнилі дошки валяються. А ще в будинку давно ніхто не живе. Спадкоємці не змогли поділити, настільки, що когось убили. І дім перестав пускати всіх. Напевно, якийсь привид навчився керувати захистом.
І знову посміхнулася, дрібна гадина.
— А підвал, значить, пускає? — похмуро уточнила Нелла.
— Пускає, — підтвердила дівчинка.

Коротше, дуже дивний дім і не менш дивний підвал. Отут би згадати казки, розвернутися, зібрати велику команду, щоб невідомому чудовиську було кого жерти дорогою до зниклих подруг, — і лише тоді вирушати на подвиг. А натомість Нелла подумки назвала підопічних котика ідіотками й наказала:
— Веди до підвалу!
І, що дивно, дівчина повела — ще й посміхнулася знову. Але Нелла на це уваги не звернула — їй було чим зайнятись: вона розвішувала щити й пробуджувала амулети. З голими руками та без готовності зустрітися з якоюсь гидотою вона в підозрілий підвал лізти точно не збиралась.
Хоча команда б не завадила.

***

— Так, — тільки й сказав Лост, коли Бінка пояснила, чому прийшла й завадила йому пити пиво з Локаром та міркувати про природу природних порталів, що з’єднують світи.

Розмова, як і пиво, йшли чудово, аж тут припхалась білочка й почала розповідати, які в неї дурепи-подруги. Лост навіть не одразу зрозумів, про кого йдеться.

Потім він не второпав, чому бойова чапля вирішила зайнятись порятунком, але білочка цього пояснити не змогла. Вона гадки не мала.
На запитання, чому подруги вирішили покликати на допомогу Неллу, білочка спершу зам’ялася і спробувала переконати, що нічого не знає. Потім чесно зізналася: бо дурепи. А згодом, після довгих з’ясувань, додала, що дурепи, помішані на коханні. Щоправда, до чого тут кохання, розповідати відмовилась, але, зважаючи на їхні цікаві запитання щодо примирення, Лост і сам здогадався — просто не зрозумів, чого саме ці дівчата хочуть досягти таким дивним способом.

— Гаразд, — сказав він, коли ситуація хоч трохи прояснилася. — Полізли ці дурепи в дім, за ними полізла бойова чапля… цікаво, на що вона там розраховує? Інші дурепи чомусь вирішили, що я не розумніший за них і кинуся здійснювати подвиг у гордій самотності…

— Але ж час минає, — нагадала Бінка.

— Це само собою. І так, я навіть піду. Але ти зараз же йдеш до Вані, розповідаєш йому короткий варіант цієї чудової історії й умовляєш звернутись до варти. Нехай він, у свою чергу, умовить їх оточити цей клятий дім. А то ще невідомі викрадачі-покупці повтікають… Хм, цікаво, вони не в тому стародавньому храмі збираються жертву принести? Оце буде сюрприз.

— Чому? — запитала білочка, не маючи уявлення, про який храм ідеться, але вирішивши ввічливо підтримати розмову.

— Бо я читав багато книжок про місцеві релігії. І, на відміну від більшості місцевих, знаю, що Ясноока п’ятсот років тому, не кажучи вже про давніші часи, і Ясноока зараз — це дві зовсім різні богині. І цьому навіть є пояснення. У день, коли з’явилися Чорні Гори, ця богиня з подругами й боржниками утримала світ. Від дуже веселих катаклізмів, судячи з усього. І втратила частину своєї сили, водночас набувши здатності відчувати. І ще закохалась у когось — настільки, що шлюби, укладені в її храмі, надзвичайно міцні. Туди полювальники за спадком узагалі бояться потикатись. А то, — це, до речі, історичні факти, — у них там руки-ноги відмовляють. Зараз це мила богиня, покровителька дівчат і дітей, яка ще й воїнів оберігає, здатна особливо гідних зцілювати й наділяти силою. Подейкують, навіть магію комусь дарувала. Але це — зараз.
А в ті часи, коли ще не було Чорних Гір, ця мила пані взагалі не вміла відчувати. Вона була створінням з льоду й сталі, опікувалася виключно воїтельками, а чоловіків, м’яко кажучи, недолюблювала. А може, просто не помічала? Не впевнений.
А тепер уяви: хтось преться до її старого храму, просякнутого колишньою могутністю й відсутністю емоцій. І намагається звернутися до неї — як до нинішньої…