розділ 2

У кожного — своя казка

Справи з Локаром виявилися не такими вже й поганими, як спершу подумав Лост. Цей тип лякав городян не з принципу. Він просто, як і більшість мандрівних магів, не вважав за потрібне купувати новий одяг, поки старий не починав розповзатися при найменшому русі. Тим більше, його плащ був фактично амулетом. Штани, хоч і вицвіли й подекуди вкрилися плямами, все ще трималися. Черевики були зручно розношені. Сорочок — аж три, не рахуючи білизни. Тож що ще треба?

Але містяни з якоїсь причини не розуміли, що цього цілком досить для життя. І підозрювали, що цей волоцюга з’явився в місті не просто так. Що десь у глухому лісі він має такий самий обшарпаний і лячний дім, у якому приносить жертви невідомому богові, а в місто прибув — підшукати жертву.

Авжеж, набере повний мішок дів, бо де ж їх ловити, як не в столиці? Додасть десяток триколірних кішок — бо тільки в столиці вони достатньо триколірні. Викопає у когось у саду хрін, бажано в королівському. Пройдеться містом, понасмикує волосся з перехожих. Заріже чорного пса на головній площі, закопає під фонтаном, бо ж де ще? Кине камінь у палацові ворота, вигукнувши страшне пророцтво. А потім щасливо попрямує в свій ліс. Прямісінько так: з дівами на одному плечі, котами й хріном — на іншому, а кисет із волоссям — у зубах. І ніхто його не зупинить.

В цілому, деякі містяни були дуже дивні, й нічні появи Локара у спальнях у своєму найзловіснішому вигляді — цілком заслужували. Хоча міська влада чомусь вирішила, що спокій таких людей треба берегти.

Одягтися пристойно Локар погодився одразу.

От тільки не ходити з суворою міною йому не вдавалося. Чи не хотів, чи справді не розумів, що з його обличчям не так. Лост вирішив не перейматися. Ну, полякаються трохи в темряві — потім, може, звикнуть. Або й взагалі — матусі знайдуть у цьому обличчі зручний інструмент, щоб лякати неслухняних дітей.

На думку Лоста, справжня проблема Локара була в іншому. Той був одинаком і зовсім не прагнув прикидатися інакшим. І вже тим паче — не збирався заводити друзів. Людей він відлякував з легкістю, навіть не помічаючи цього. Зате помічали інші. Зокрема, магістр Паній, який і доручив Лосту навчити Локара не лякати бідних і нещасних містян, попутно нагадавши, що сам Лост, як би там не було, живе в школі на пташиних правах — і псувати стосунки з керівництвом йому не варто. Особливо, якщо не хоче разом з підопічними переїхати бозна-куди.

А Лост не хотів.

Доводити Локару, що бути одинаком — не дуже добре? Та ну. Лост і сам не був надто товариським.

Тож трохи подумавши, він вирішив пошукати серед знайомих когось, хто добровільно візьме на себе цю тяжку місію.

Підопічні одразу відпали: вони досі дивилися на Локара, як захоплені ховрашки. І навіть відсутність щита не зменшила їхнього захвату.

Просити одну бойову чаплю Лост теж не наважився. А раптом їй щось у голову стукне? Після того як їй вдалося досить мирно розповісти про пророслу темряву і про те, що від неї вже вилікували, Нелла взялася активно досліджувати себе: що їй справді подобається, що ні, а що їй навіяли. А раптом їй спаде на думку перевірити, чи подобаються їй високі суворі чоловіки, а Локар її неправильно зрозуміє? А в неї ж — честь. І вона щось там не пам’ятає. І не розуміє, яка вона насправді. Бо навіть сісти й поплакати може — чого й сама від себе не чекала. А потім ще й поклястися свідкам цієї події, що знищить їх, якщо розпатякають.

Чудова парочка Томія й Шелест? Враховуючи його Невезіння-удачу і знайомих драконів? І її впертість? Та вони втрьох уляпаються в якусь дурню, перевернуть місто догори дриґом, потім знайдуть десяток нерозвіданих природних порталів, якесь зло з підвалу і принца-бастарда, якого дурнувата матінка заховала від чоловіка в родині куховарки. І Локар вирішить, що краще вже в печері з ведмедями, ніж з такими "дружніми" людьми.

Знайомі Шелеста взагалі не підходили. Та їх і в школі, і в місті не було.

Ваня зі своїми їжачками? Ага. Будуть говорити про духів місця, їжачків і красиві камінці, що зберігають у собі таку силу, що місто розвалити може. Потім Ваня покличе дівчат, і вони влаштують експерименти з їжачками й самогоном — намагатимуться змусити тих заспівати щось особливе.

Аспіранти також не годились — з різних причин. Як і викладачі. Та й від них Локар і так скоро почне тікати, щойно новина про його чарівний камінчик пошириться.

Лост навіть на хвильку задумався — може, познайомити його з Привратницею? Але швидко передумав: привид дівчини точно характер йому не покращить. Ще й образиться за щось таке, чого навіть не було.

— Проблемний тип, — задумливо сказав Лост. — Хоч бери, напийся з ним — та спитай, що йому заважає жити. Хм… Можна почати з питання, за яким демоном його понесло на землі колишніх Темних Королівств. Справді аж настільки самотності захотілося? Бо до того камінчика шансів вижити в нього там майже не було. Та й чому саме він покинув свій Півмісяць — теж цікаво. Там же магів — обмаль, за ними носяться, як зі справжніми скарбами. І вчать вдома, аби тільки не залишився в школі. А тут — вигнати мага?.. Хм. Цікаво.

Трохи подумавши, Лост вирішив, що запросити випити й поговорити — ідея непогана. А от іти з таким типом до шинку — вже гірше. Бо там можуть бути студенти — і це ще півбіди. Гірше, якщо там знайдеться хтось, кому обличчя Локара не сподобається. У веселій бійці Лост брати участі не планував.

Після ще кількох хвилин роздумів він вирішив, що пити краще в себе. Та й напиватися й споювати когось він не збирався. Локар же не дурень — одразу зрозуміє, з чого це раптом так відверто розговорився. Краще, якщо захоче побалакати в тверезому стані. Хоч би вже про жінок. Ну або хоча б про тих, що працюють у найближчому веселому домі.

План був цілком добрий. Але, як завжди, реальність у нього втрутилася — і все пішло шкереберть.

Спершу все було навіть добре. Лост устиг пояснити, чому на Локара залипають дівчата-перевертні. І, схоже, Локару це пояснення навіть сподобалося.