розділ 1

Проблеми не ходять поодинці

— Двісті сімдесят три письмові скарги й одна усна — хоровим виконанням, — похмуро повідомив другий заступник голови столичної варти.

Сам голова, людина досвідчена, щойно побачив гонитву перевертня і гості з іншого світу, одразу згадав про вкрай важливу справу й поїхав перевіряти роботу патрулів. Бо, бачте, хтось знову поскаржився на підозрілі шерехи в лісі — запідозрив у них розбійників.

Перший заступник, теж досвідчений, обклався паперами й почав у них щось загадкове, але, звісно, дуже важливе шукати.

А от другий заступник не встиг вчасно здогадатись, що пора терміново знайти щось дуже важливе. У нього напередодні був вихідний, і про те, як перевертень, якого переслідувала напівроздягнена дівиця, умчав у ліс пожирати всіх підряд, він дізнався занадто пізно. Ось і довелося читати скарги та вислуховувати хорове звернення представників села Куряча Голова.

Скарги були найрізноманітніші. Хтось писав, що перевертень із дівицею бігали навмисне — щоб зіпсувати мораль молоді та зірвати чиєсь весілля. Про зурочення, прокляття й знаки, які нічого доброго не віщують, згадувалося в кожній другій скарзі. А найбільше виділився староста села Капустяне — стверджував, що перевертень із дівою прибігали на розвідку, щоб вивідати, де що посаджено, й продати ці дані крадійкуватим студентам. Геніальний ж план. А чим іще займатися гостям з інших світів і главам кланів?

— Двісті сімдесят три скарги, — повторив вартовий. — Ну от скажіть мені, вони що — спеціально? Не могли вночі побігати? Обов’язково треба було вдень, через головну браму, налякавши до гикавки коня і його господаря, пробігти повз ярмарок, а потім ще й наполегливо потрапляти на очі кожному ідіоту, якого потягло в поля та ліси? Обійти тих ідіотів — ну ніяк? А ті ж одразу побігли жалітись старостам, жінкам і матусям!

— Хм, — глибокодумно мовив магістр Паній.

Те, що дівчина спала сім днів, таким чином зцілюючи пам’ять, другому заступнику вже пояснили. І те, що вона прокинулась і, не розібравшись у ситуації, вирішила помститись перевертню, також розповіли. І з тим, що в усіх перевертнів проблеми з головою, великодушно погодилися — навіть сам перевертень. Додати більше було нічого, хоча після цих пояснень скарг стало вдвічі більше.

— Хм? — перепитав другий заступник.

— А що я ще можу додати до вже сказаного? Вони усвідомили та захотіли особисто вибачитися, але ви були проти.

Вартовий скривився. Ні, він зовсім не був проти, щоб перевертень з дівчиною перед усіма вибачились. Просто уявив реакцію більшості з тих «усіх». Там, звісно, були ті, хто щиро злякався, але були й ті, хто вирішив використати цю виставу, сподіваючись на компенсацію. А хто платитиме? Перевертень? Смішно. Розлютити перевертня такими вимогами мало хто ризикне, а от на варту поскаржитись — запросто, ще й, може, прямо королю. Напишуть, наприклад, що підлий другий заступник нацьковує перевертнів, бо не хоче виконувати свої обов’язки. Потім ходи, доводь, що нічого такого й близько не було.

— Щось іще? — спитав магістр Паній, добре розуміючи: як би не хотілося помститись ініціаторам забігу, ускладнювати собі життя вартовий не стане.

— Ще є скарга з села Великі Калюжі.

— Та невже?

— Та таки є.

— І на що вони скаржаться, що ви її аж виділили? — поцікавився маг, сперши підборіддя на зчеплені пальці.

— Це чудова скарга, — зітхнув вартовий. — Суть в тому, що в село, з боку Старих Колодязів, прибула красуня верхи на великому жовтому коті. Там у них якраз гостював якийсь бродячий бард, так от, він спершу прийняв цю парочку за степову богиню Веренарку. Вона у них їздить у возі, запряженому котами. Ледве переконали бідолаху, що це всього лише перевертень, який вирішив покатати дівчину з пораненими ногами. Та й то, коту довелося обернутись на великого голого чоловіка, який скаржився на проблеми з одягом, котрий то зникає, то з’являється.

— Вони на голого чоловіка поскаржились? — поцікавився магістр.

— Ні, на нього взагалі не скаржились. Бо чоловік з четвертої спроби з’явився вбраним і купив у пасічника старий човен за таку ціну, що тому вистачило і на новий човен, і на гарну руду черепицю, і на бурштинові намиста донькам. Ну, перевертень з дівицею, звісно, попливли: спершу до знахарки в сусіднє село, ступні лікувати, а потім далі по річці — до мосту, через який купці їздять, добиратись до столиці. Одним словом, за їхніми словами, забігли дуже далеко.

— Враховуючи кількість скарг, я не здивований, — визнав маг. — А хто ж тоді скаржився?

— Хто-хто... Скаржаться або старости, або ті, хто щось хоче взамін. І тут, ви не повірите, старості не сподобалось, що ми, тобто столична варта, направили кота й діву до якогось пасічника. І він тепер вимагає, щоб усім бажаючим побігати й поранити ноги пояснювали: заходити треба в першу чергу до старости.

— Йому черепицю треба поміняти? — з цікавістю спитав маг.

— Хто його знає? — буркнув стражник, а тоді всміхнувся. — Але подумайте ось про що. У мене фактично на руках запрошення для магів — пожити в домі старости. А у вас, якщо вірити розмові в одній корчмі, є група зілляварів, яким якраз треба в бік Старих Колодязів, зібрати тамтешні рідкісні трави, зварити зілля на місці. Може, вони зроблять нам послугу і поживуть у старости, раз тому так кортить?

— О, — мовив магістр.

Схоже, скаржники остаточно дістали бідолаху, і він задумав страшну помсту. І старості, в якого дванадцять днів житиме весела трійця аспірантів, до яких, напевно, ще й вічно перездаючі прилаштуються, — і лекції прогулюватимуть, і нові проблеми наживуть... Одне слово, помста, скоріше за все, вдасться.

— Так, — підтвердив вартовий. — А ще до нас нещодавно заявився вільний маг. Дуже дивний тип із цілим списком звершень.

— Звершень?

— Атож. Переможець мертв’яків різного класу. Шукач скарбів на землях колишніх Темних Королівств. І винахідник, до речі — якщо вірити додатку, підписаному магістром Карміром із Ворегана, — досить тямущий, хоча я у ваших магічних штучках не дуже розбираюсь.