розділ 24

«Темний-темний» замок та «шумне-шумне» місто

Прокинувшись, Нелла насамперед почула десь недалеко дивну розмову.

— Я серйозно тобі його віддаю. У тебе, на відміну від мене, є здатність наказувати пітьмою. Інакше твоя тварюка тебе б не слухалася.

— Просто візьмеш і віддасиш?

— Я можу це зробити. Хох, я, схоже, навіть знаю, чому Ластівки вирішили, що зможуть отримати цю силу. Хтось, мабуть не на тверезу голову, проговорився, що нащадки Вілідара можуть віддати те, що йому подарували боги. Найімовірніше, саме так, про подарунки богів у Домів однозначна думка і всі бажають їх собі захопити. Загалом, хтось проговорився, а ці ідіоти, не розбираючись, вирішили, що воно їм потрібніше. Хоча ця можливість із подарунком, швидше за все, була залишена на випадок, якщо не буде прямих нащадків і доведеться звертатися до якихось кривих, а то й зовсім кмітливих і сильних вартових з відповідними здібностями.

— О.

— Ось тобі й «о». Навіть цікаво, у чому їхній грандіозний план з отруєнням полягав? Може, передбачалося, що всі одразу не помруть і що обов'язково знайдеться хтось, хто погодиться обміняти життя на подарунок богів? А отрута взяла і на носіїв темної сили подіяла якось не так. Адже запросто могла, якщо вона на магічній основі. Місцеві лікарі – ті ще шамани. Іноді вони можуть наготувати таких ліків, що і отрути не знадобиться.

— О.

— Захоплюєшся, так?

— Ні. Просто зрозумів, що твій замок мені потрібний ще менше, ніж кілька хвилин тому.

— А кому мені ще його віддати? Я не маю здібностей. І я підозрюю, що й у моїх нащадків не з'являться через мого батька. Саме старші гілки пташиних Домів та сама гидота, яка вимітає з нащадків Вілідара даровані здібності. Ну, знаєш, як у богів буває? Завжди є щось, з чим їхня сила не поєднується в жодному разі. До речі, щоб ти знав, шаманам теж не можна плутатися з магами, теж якесь непоєднання відбувається. Причому, магія в цьому непоєднанні сильніша. І шаман після такого перемішування несумісного може народитися лише у третьому поколінні, а то й у четвертому, а може й зовсім у десятому. А народжуватися магам ніщо не заважає. Читав я одну веселу історію. Про те, як у роді потомствених магів-природників в одному північному містечку взяв і народився шаман. І там навіть не одразу зрозуміли, що з цією дитиною не так. А потім виявилося, що ще за часів війн зі степом якийсь бравий предок узяв і привіз до свого дому степнячку, за чутками, дочку великого шамана. У чутки мало хто вірив, а воно через покоління та покоління взяло та підтвердилося.

— Ага, весела історія.

— То що, береш замок?

— Ні, в мене і без нього є чим зайнятися. Віддай краще тим, хто хотів пітьму вивчати. Яка їм різниця? Судячи з того, як радісно моє звірятко пообідало місцевою пітьмою, різниця тут якщо і є, то несуттєва. Світи дуже схожі. І, до речі, бджолов теж хотів тут залишитися, він якимись взаємодіями та розпірками зацікавився. Може, навіть якимись божественними слідами. Нехай розбирається. А то в мене складається враження, що місцеві боги з переляку накрутили, не зрозумій чого, й досі не можуть розібратися, чого саме. Може хоч бджолов їм допоможе.

— Ага, а потім ще студенти з'являться на практику. Адже обов'язково хтось додумається вимагати утворення відповідного напряму для майбутніх поколінь, аби хоч знали, як із пітьмою боротися.

— І твої пташині Дома заречуться з'являтися в горах.

Нелла тихенько хихикнула і розплющила очі, щоб показати балакучим Лосту і Локару, що вже не спить. Але їх у кімнаті не було. А розмова стала тихою-тихою, а потім і зовсім зникла.

— І що це? — запитала саму себе дівчина. — Щоб я останні новини знала і не непокоїлася за Лоста?

Відповідати їй ніхто не став, а потім взагалі почало хилити в сон і вона знову заснула.

Як потім виявилося, розмова справді була. І Лосту справді не хотілося бути повелителем замку, хоча замок виявився цікавим місцем. Навіть з погляду Нелли. Він виростав зі скелі, і скеля була його частиною. А може, і всі гори були його частиною, Лост навіть за допомогою Веріхани і Мірча не зміг до кінця відстежити деякі ходи, і вести вони могли куди завгодно і скільки завгодно далеко.

І так, Лосту без відповідного замку відтінку дару робити в ньому особливо не було чого. Тому що замок, як і багато магічних речей, особливо артефактів, завжди впливав на того, хто ним користується, тобто на свого повелителя. А впливати темрявою на того, в кому немає здатності з нею працювати, а разом із цією здатністю немає і захисту… загалом, довго такого впливу люди без потрібного дару не витримують. І з ними відбувається те, що сталося здебільшого з тими, до кого підселилася темрява, що навчила жити у свідомості людей. Вони божеволіють. Ну, у кращому разі. А можуть просто згоріти. А у випадку Лоста все ускладнювалося ще й наявністю його кота — перевертні і без пітьми вельми нестійкі створіння. А що таке божевільний перевертень, із задоволенням розповість будь-який селянин, впевнений, що ці перевертні зграями бігають по окрузі.

Тож спілкуватися із замком Лост міг лише дуже обережно та дуже недовго. У присутності Веріхани, яка могла вловити момент, коли це спілкування починало завдавати шкоди. Так, часу на спілкування у нього виходило небагато. І відпочивати для нового заходу доводилось довго. Так що і повелитель з нього виходив такий собі.

— А все через цих Ластівок, — пробурчав Мірч, якому Лост із великим задоволенням розповів, звідки взявся батько.

І так, Мірч теж спробував умовити Локара стати новим повелителем темряви. Мабуть дуже сподобалося його звірятко, яке після ситного обіду так і продовжувало радувати всіх поєднанням чорноти з білим гребенем. Ваня навіть фотоапарат собі захотів і став цікавитися у всіх поспіль, а чи не винайшли його кікх-хей, адже більше нікому.

Вишня, а це була саме вона, засмутилася через те, що розчавила каменем людину, чиї решттки, на дружнє полегшення, були під тим каменем знайдені. Виявилось, вона теж хотіла його просто налякати. І темні тварюки, що живуть у місті і якось пов'язані із замком, як виявилося, вміють пояснювати набагато краще, ніж їжаки та звірятко Локара. Можливо, через вік, мали час навчитися. Тварюки в тому місті жили віками, ніхто їх не помічав, і їм зовсім не подобалося нашестя інших проявів темряви, особливо дурних і здатних тільки жерти.