розділ 22

Який повелитель, такий і замок

Мірч виявився дуже веселим та самобутнім дідом.

Веріхану, як тільки побачив, він обізвав дивовижною дівчиною і попросив в щось обернутися. А то поспостерігати за процесом перетворення людини на тварину йому давно хотілося, а просити про це Лоста він посоромився, володар же, хоч і явний бовдур.

Бджолову він взагалі дуже зрадів і, не забувши випросити дозволу, із задоволенням потискав пальцем у комах, що складали розумний рій. Всіх інших обізвав кого бовдурами, а когось безнадійними бовдурами. Локару пообіцяв, що своєю смертю він не помре, бо дуже любить ризикувати. А персонально Неллу обізвав гарненькою дівчинкою.

У тому, куди збирається всіх бажаючих вести, Мірч розбирався дуже добре. Тому одразу ж забракував помічників Марука, що сунулися, терпляче пояснивши їм, що навіть якщо підуть, сидіти доведеться десь поруч з тим ідіотом, який стіну довбає. Тому що піти врешті-решт доведеться в місце, яке захищене від магів Домів. Ну, такі місця є в будь-якому Домі, в які чужинцям варто потикатися, тільки якщо бажають померти молодими і красивими.

Неллі, поміркувавши, йти все-таки дозволив. Тому що Лост їй вірить, а значить, захист як ворога її не сприйме, а шпигувати там сенсу нема. Ну, не зможуть Стрижі скористатися нашпигованим, не для них воно, не для їхнього дару.

Потім персонально Маруку безжурний Мірч пояснив, що там навіть Лост нічим особливо скористатися не зможе, тільки тим, що зав'язано на кров та спадщину. А сила його не прийме, тому що дар у нього не такий, як потрібний тій силі. Натомість чистокровні нащадки Вілідара не змогли б скористатися всім тим, що встиг назбирати цей перевертень і напівкровка. Тому й сиділи тихо у своїх горах, намагаючись якомога рідше звідти висовуватись і вивчаючи світ за допомогою своїх сильних.

Загалом, щось там Червоний Воїн у давнину намудрив із подарунком Вілідару. Мабуть, намагаючись зробити темний дар сильнішим, зробив його надто чистим. А потім ще й порадив не розбавляти свою кров кров'ю інших Домів. Бо там, схоже, теж дар у старших гілок надмірно чистий, через що нащадки успадкують чи те, чи інше, і ніколи потроху і темряви, і стихії, як це сталося у того ж Локара.

Лост хмикнув і розповів Мірчу про безумця, що сидів у палаці Дому Чайок. І про те, що в іншому Домі якимось чином вміють користуватися темрявою і позбавлятися цього подарунка не бажають. Але Мірч тільки відмахнувся і від своїх переконань не відступив. Заявив, що зі старшими гілками інших Домів, схоже, боги намудрили менше. Адже тих, що носять стихію багато, а Вілідар був один, і саме його дар треба було зберегти, будь-що. У бідолахи, навіть дружин було аж двадцять шість штук, причому, одночасно, і кожну йому доводилося відвідувати в дні найбільш підходящі для зачаття. Не дивно, що на старості він жінок терпіти не міг і навіть служниць у свої покої не пускав.

Та й Чайки хоч і сильний Дім, але порівняно молодий. Може там, у дар боги забули втрутитися.

— Хм, — сказав Лост. — А інший Дім веде історію також не від початку часів…

— Ну от! — зрадів Мірч і продовжив перебирати охочих сходити до таємничого замку в горах.

Ваню з їжаками він схвалив зі скрипом. Та й те, сказав, що відповідальності не несе, бо болотяні слимаки знають, як сила, що спить в тому замку, відреагує на чарівних тварин. Загалом, порадив у разі чого відразу бігти до бджоловів і сподіватися, що не потрапить у болото, до тих самих слимаків.

Лєску обізвав колегою, але взяти відмовився, бо знав його допитливість, що переважала здоровий глузд.

Всім іншим представникам школи чомусь не відмовив, хоча Лост не дуже розумів, чим їхня допитливість відрізняється від Лєсчиної. І, напевно, Лост задав би ідіотське питання. Якщо Мірч не посміхнувся і потішив вибраних, що вони далеко не зайдуть, а залишаться в одному цікавому приміщенні на випадок, якщо любитель ламати стіни їх таки зламає.

Краще вже нехай вони б'ють йому пику і влаштовують грандіозні битви хоч із перемогами, хоч із погонями, аніж починає захищатися сам замок. Замок, що захищається без Лоста, що отримав владу цей захист спрямовувати, напевно та ще пакість. Причому грандіозна. Ну, всі ж знають, що зазвичай втілює непідконтрольна нікому пітьма і у що це виливається для людей?

Лост знав, тому відклав похід ще на трохи. Тому що йому терміново знадобився хтось, хто вміє зводити Кордон, що тримає темряву на одному місці. На щастя, як користуватися подібними розробками знали бджолови, які свого часу допомагали їх розробляти, і бігати по школі, а то й по столиці в пошуках майстра не довелося. А ще тут стали в нагоді охаяні їжачки, вони могли дати необхідну енергію для упіймання та утримання в рамках.

— Як у вас все складно, — сказав Марук, який спостерігав за дивними зборами.

— Звісно, ​​складно! — чомусь розгнівався на нього Мірч. — Це у вас, бойових стихійників, просто. Прийшли, набили один одному пики, щось зруйнували, потім підписали договори та розійшлися до наступного разу. А пітьмою навіть бити до пуття не можна, завжди потрібно удари наносити кружними шляхами, а то обов'язково якась пакість вийде. Темрява — це сила, що змінює. Вдариш якогось недоумка навпростець, у нього відвалиться голова, а замість неї з'явиться вирва з зубами і пожене його жерти все, що трапиться.

— Ага, — тільки й зміг сказати Марук, який, очевидно, остаточно вирішив, що така сила йому точно не потрібна, краще він по-старому свій Дім відстоюватиме, з мордобиттям і руйнуваннями.

***

Наступною проблемою, вже у світі бджоловів, стали пошуки тієї самої точки сполучення. Причому, дуже хитрим способом, з орієнтацією по слідах на саморобній Локаровій відмичці для порталів. Лост, якщо чесно, навіть вникати в це не хотів. А Локар не міг відірватися. Збоченець. А потім ще й із натхненним виглядом розмовляв сам із собою про те, що точки сполучення — це ж вихід. Якщо вони десь не сходяться, то треба тільки навчитися враховувати ту саму змінну, яка не дає їм це зробити. А знайти цю змінну, безсумнівно, допоможе амулет, який працює. І буде всім щастя.