розділ 20

Ще більш рішучі дії

Лост щось вичитав у своїй книзі. Щось таке, через що спочатку широко-широко і дещо неприємно посміхався, а потім розвинув дуже бурхливу діяльність, відмахуючись від усіх, хто хотів щось запитати чи уточнити. Він навіть від нещасного старійшини міста відмахнувся, хоча той намагався йому розповісти про знайдені і в інших Домах «артефакти» та реакцію на ці знахідки.

Загалом, місто вирувало. Усі почали різко щось чи когось шукати. Всі підозрювали одне одного, щось страшне і слали Маруку листи з проханнями порозумітися, пояснити і дізнатися у своїх гостей, що вони думають про те, що відбувається. Бо дурнів не було. І пов'язати те, що старійшина гостює у Стрижів, а потім бере і радує всіх інших виявленою загрозою безпеці міста, не зміг би тільки повний ідіот, яких у Домах було відверто мало.

А котик, схоже, розважався. Саме так його наступні дії сприймалися Неллою. І в ній міцніло відчуття, що насправді він чудово знав, що знайде скинутий з дракона ховрах у палаці Чайок. І те, що ні цьому нещасному перевертню, ні тим більше їжачкові нічого там не загрожує. Не дарма ж повісив на шию Кімічу свій браслето-перстень, над яким напередодні проводив якийсь дивний ритуал під охороною Веріхани та Локара. Нелла у цей ритуал вирішила не втручатися. І про свої підозри нікому нічого не сказала. Але зовсім не здивувалася, коли через два дні ховрах Кіміч повернувся живий і здоровий, і заявив представнику Чайок, що їхній родич готовий до переговорів, а Лост у свою чергу натякнув, що простіше буде домовитися, ніж воювати. А то темряву, насправді, надто просто наситити силою, зате дуже складно потім утримати. І їм же не треба, щоб цей нещасний, хоч і ненормальний, але цілком розумний тип, випадково перетворив їхні землі на щось непридатне для життя?

Чайкам було не треба. Але пішли вони все одно незадоволені. А потім, схоже, таки до чогось домовилися зі своїм загарбником палацу, бо претензій більше не висували і взагалі, дружно виїхали з міських будинків і причаїлися на своїй території. Мабуть, родич, що зрісся з пітьмою, пояснив їм, яка мерзота незабаром може з'явитися в цьому місті. І він їм здався в порівнянні з цією пакістю справжньою милотою.

Спокою у самому місті ці події не додали. Настільки, що Маруку довелося приймати рішення зачинити ворота. І судячи з їхнього вигляду, він підозрював, що невдовзі, завдяки дорогим гостям, його будинок почнуть брати штурмом, начхавши на можливі наслідки. Але Лост його заспокоїв тим, що не встигнуть наважитися. Що спочатку станеться дещо цікаве, а потім усім стане не до Марука.

Що за цікаве, розповідати Лост не став, заявивши, що не хоче наперед нічого говорити, щоб не злякати удачу. Зате навіщось сходив до храму Жовтої Плетільниці і повернувся з просвітленим обличчям та черговою широченою усмішкою, чим привернув загальну увагу.

І поки Нелла вголос дивувалася, що ніхто навіть не спробував його виловити, щоб розпитати, по дорозі до цього храму, він підійшов до магістра Лєски і сказав, що все просто. Що нікуди цьому магістру ходити не треба. Що насправді магістр Лєска, разом із Домом Сноп'янок, були лише натяком на можливий вихід із ситуації. Потрібно ж якось рівновагу повертати. То чому б не так? Головне, знайти підходящих людей, бо темрява сама по собі штука нерозумна і те, що більшість людей божеволіє від сусідства з нею — не розуміє.

Загалом, Нелла й сама не зрозуміла, як примудрилася відважити йому потиличник на найцікавішому місці, та ще й серед двору. Вона в цей момент не думала, просто злилася. А він поводився як її захоплені ідіоти-підлеглі, які думають, що вигадали геніальний план.

А Лост навіть не образився. Просто почухав потилицю, озирнувся, рішуче пішов до блідого й нещасного Бернта, що стояв на порозі, і звелів знайти батька, старійшину і сильних Дома. У Лоста для них були цікаві новини. Сам же він вирушив шукати своїх перевертнів, інших іншомирців і насамперед Локара. Тому що без його темної тварюки навряд вдасться знайти щось потрібне. А вона має його відчувати. Головне, зуміти їй пояснити.

У Нелли засвербіла рука, і захотілося відважити ще один потиличник. Але вона стрималася. Може й дарма.

***

— Ви не повірите, але цього разу наш улюблений майстер Росно опинився вчасно і де треба, — насамперед заявив Лост, коли всі потрібні йому люди зібралися в Синій вітальні.

Вітальня була похмура та велика. На стінах темно-сині шпалери з ледь помітним малюнком — тонкими синіми лініями, які були не набагато світлішими за тло. Якщо довго вдивлятись у цей малюнок, його все одно не роздивишся. Тому що лінії почнуть нашаровуватись, колихатися і робити все, щоб ніхто не зрозумів, що там намальовано. І Нелла підозрювала, що насправді цей малюнок якийсь дуже хитрий, може, навіть артефактний захист. Але чи це так, ні в кого не питала. Їй просто не відповіли б. А може ще й постаралися зробити все, щоб надмірно здогадлива вартова забула про свої здогадки і виявляла менше цікавості.

Меблі у вітальні були суцільно чорні. І якщо не розсовувати штори і не запалювати світло, ці меблі виглядали як темні плями, провали в якийсь інший простір. Загалом, моторошні меблі насправді. Зате стіл та стільці, що стояли по центру вітальні, сяяли життєрадісною білизною. Вони були настільки білими, що при першому погляді на них очі різало. І ось цей ефект, напевно, теж навіщось був потрібен.

Щоправда, на котика ні стіни, ні меблі, ні білий стіл не справили жодного враження. Він тільки й пробурмотів, що порівняно з цим, його палац ще нічого.

— Де треба? — перепитав Марук, бо решта мовчки переводила погляди з Лоста на стіл і назад. — Ви сідайте. Це найзахищеніше місце в будинку, я маю підозру, що захист дуже потрібний. Хтось намагався пробратися на нашу територію. Фізично. І не факт, що не зміг проникнути якось інакше. Або не зумів нікого собі підкорити. Завжди знаходиться якийсь ідіот, який йде у місто, незважаючи на заборони. Коханка в нього там вразлива. Або ще якась дурня.