розділ 19

Рішучі дії

Теорія зі шпигункою, на погляд Лоста, дуже швидко підтвердилася. Надто вже підозріло виглядав той факт, що родичі, замість того, щоб спробувати повернути дівчину додому, взяли, і надіслали посланця з чудним листом, у якому стверджували, що вона всіх зганьбила, у зв'язку з чим може тепер не повертатися.

І ні, подібні історії трапляються. І подібні родичі трапляються, яким простіше відмовитись, ніж намагатися повернути. Але якось воно все трапилося надто вчасно.

Через захист дівчину провів їжачок. І саме тому Лост вирішив її не викривати. Нехай собі це дівчисько живе і шпигує на своє задоволення. У їжаків Лост вірив більше, ніж у її родичів. І раз їжачок допоміг, допомагати було кому.

А ще завдяки цій шпигунці Лост дізнався, що їжачки в принципі можуть непомітно для варти Дому провести стороннього через захист. Не він один, звісно усвідомив. І Марук уже встиг душевно попросити у Вані, щоб він умовив своїх діток більше так не робити, коли справа стосується Дому Стрижів. Але відкриття було цінним. І Лост підозрював, що воно ще знадобиться.

Наскільки воно стане в нагоді, він зрозумів, коли, нарешті, повернувся Локар. Втомлений Локар, з розсіяним поглядом і дивною усмішкою. Насамперед він відмахнувся від вартового Дому і заявив, що поки не зібрав себе в купу. Вартовому дуже ця заява сподобалася. Він так і завмер з відкритим ротом. Мабуть, намагався підібрати відповідь.

Розмовляти з кимось, крім того вартового, Локар взагалі не побажав. Пішов у свою кімнату і завалився спати.

Коли прокинувся і вийшов, Локар став дивним чином нагадувати бадьорого зомбі, виготовленого зі свіжого покійника. Погляд скляний і в нікуди, рухи скупі і рвані, зате йшов цілком цілеспрямовано і, як виявилося, у бік Лоста, що сидів у альтанці з Неллою і пив там чай. Обговорювали вони нещасну шпигунку, якій якимось неймовірним чином пощастило ледь не в перший день нарватися на магістра Міртіка. А в його руках була позичена у магістра Лєски лупа, через яку він намагався щось незрозуміле роздивитися в хитросплетіннях захисту будинку. І він, принагідно із захистом, роздивився через цю лупу ще й дівчину. Після чого взяв і загорівся до неї пристрастю. Пристрастю вчителя та дослідника. Тому що у дівчини було щось не те з даром, каналами і ще чимось невідомим. Але він усе це десь уже бачив. Не міг пригадати, де саме, у зв'язку з чим, захотів розібратися з усіма дивами в її обличчі.

Дівчина його пристрасті не поділила, але він не втрачав оптимізму і продовжував умовляти. Причому, настільки наполегливо, що стосуйся вмовляння горезвісної ночі кохання, вона вже погодилася б, аби відстав.

— Важко бути шпигункою, — фальшиво поспівчувала дівчині Нелла.

Лост хмикнув.

А Локар, що підійшов, широко позіхнув, похитнувся і наче прийшов до тями.

— О, ви тут! — зрадів так, наче Лост і Нелла до того моменту були невидимі. Знову похитнувся, насупився і спитав: — А що то за шпигунка?

Лост терпляче пояснив. Нелла промовчала, просто здивовано дивилася на Локара.

— Щось дивне? — перепитав майже оживший зомбі і почухав потилицю. — Це не в них на гербі чапля з червоним чубчиком та очеретом?

— У них, — підтвердила Нелла, бо Лост замислився, намагаючись згадати.

— О, тоді я знаю, навіщо її нам підкинули, — сказав Локар.

— Да? — здивувався Лост.

— Да. У цих дивних чапель якісь цінні зв'язки з темрявою і вони не бажають їх позбуватися. Я не дуже зрозумів, що це за зв'язки. Може, якісь родові бойові техніки, як тут заведено. Хто їх знає? Але, загалом, вони не особливо небезпечні і жодного відношення до нашого майстра не мають.

— Ага, нехай тоді шпигує, — пробурчала Нелла.

— Нехай, — погодився Лост. — Міртік у будь-якому разі її займе та розважить. Мене цікавить інше. Якщо Ярки не особливо небезпечні і не мають стосунку, логічно припустити, що хтось набагато небезпечніший і має відношення. Ластівки — само собою. Але хтось ще, так?

— Так, — цілком добродушно підтвердив Локар. — В одних зелений горобець намальований на гербі. І в них там змова, керований голова та страх перед якоюсь загадковою особистістю, яка не пробачить. Підозрюю, що ця особистість наш всюдисущий майстер. А інші щось йому продають і бояться втратити прибуток, заодно заплямувавши ім'я та честь. І їм якісь артефакти подарували, я не ризикнув до цих артефактів лізти. У цих на гербі сіра ворона з коротким дзьобом.

— Чудово, — сказав Лост. — Тепер розумію, чому треба поспішати. Люди, які бояться, що назовні вилізуть грішки, що плямують честь… ці можуть навіть драконів не злякатися. Напевно, до них у гості спершу й підемо. Заодно подивимось на артефакти. Наш майстер начебто тип скупий і артефактами раніше не розкидався.

Локар та Нелла дружно кивнули.

***

Спостерігати за тим, як їжачок повільно і невідворотно вписує себе і досить великий простір навколо в захист міського будинку Сірих Скальників було цікаво. І так, Лост, нарешті, переконався, що ці звірята справді своєрідні духи місця. Тільки дух місця може оселитися десь так, що якщо сидітиме тихо, його роками ніхто не помітить, хіба випадково об нього спіткнеться. Ну, чи привид якийсь заведеться і вкаже на нього. Але з привидами духи зазвичай не ворогують і нічим не заважають, чого не скажеш про людей.

А після того, як їжак став частиною будинку, в який треба було проникнути, власне, із проникненням особливих проблем уже не було.

Сірі Скальники були Будинком небагатим, скоріше навіть дуже бідним, судячи з того, наскільки заріс їхній сад, і як мальовничо облупилася фарба на прибудованих до будинку вежах. І, швидше за все, саме з цієї причини вони з майстром Росно і зв'язалися. Вирішили, що чужинець нічого нікому не розповість. А потім ще й подумали, що зможуть вчасно його позбутися. Ну, чи він допоміг їм прийти до цієї нехитрої думки.

З вартою, через той самий брак коштів, у них було так собі. Мало того, що спадкової, напевно, небагато — один із їхніх глав дуже любив втручатися в різні конфлікти, через що й варту сильно порідив, і платити викупи був змушений, навіть частину землі втратив, перш ніж «випадково» отруївся. Так ще й різні вільнонаймані маги, і просто хороші воїни в небагатий Дім зовсім не прагнуть, всупереч поширеній думці. Якщо вже міняти свободу на службу, то на щось вартісне.