розділ 18

Цікаві способи пошуків знань із супутніми руйнуваннями

Ні, Марук зовсім не був ідіотом, щоб там собі не уявляли йолопи, які вважають себе великими, сильними і правими. Якби він був ідіотом, він би вчинив так само, як би вчинили на його місці вони — попросив допомоги в переговорах у старійшини міста.

Ага, попросив би, а потім віддавав би цей борг до кінця життя. Тому що цей тип не дарма старійшина і вивернути ситуацію так, що борг буде нескінченним, він точно зможе.

Ще йолопи, йдучи на те, що вони гордо обізвали «переговорами», захопили з собою сильних свого Дому. Ну, щоб усім разом виглядати вагомими. І так, Марук зробив би так само, якби вони до «переговорів» не намагалися щось вивідати неофіційно. Ага, за допомогою тих самих жінок, які нібито могли непомітно з ким потрібно поговорити. Ні, всі знали, що насправді про жодну непомітність там і мови бути не може, просто тому, що всі цих жінок підсилали, і воно було швидше традицією, ніж реальною спробою щось дізнатися… але Марука ніколи ще так не злили традиції.

І він вирішив ці традиції ігнорувати. Фактично потоптатись ногами. Тому в супроводжуючі обрав веселу компанію з Вані, їжака, Локара, який попався на шляху, і милої дівчини Вишні, котра гарно кружляла в небесах, радіючи такому чудовому проханню.

А ще Марук мав намір вести переговори десь у саду. Тому що запхати дракона в будинок — проблематично.

І так, любителі переговорів, швидше за все, подумають, що боятися потрібно саме дракона. І навіть не запідозрять, що найстрашніше в цій компанії — Ваня у поєднанні з їжачком.

Загалом Маруку для душевного спокою не вистачало тільки бджолова, який чомусь відмовився прогулятися. Бджолов здивував і порадував би любителів переговорів ще більше.

І так, Марук чудово розумів, що йому спробують погрожувати, незважаючи на наявність дракона. Ну, традиція ж, куди вони подінуться від традицій? І Ваня не був упевнений у тому, що їжачок ці погрози проігнорує. Його «дітки» росли та вчилися приймати самостійні рішення.

Загалом, «переговори» мали бути веселими. І старійшина міста точно був би там зайвим.

***

У Лості дуже сильна жага діяльності взяла і прокинулася якраз у той момент, коли Марук вирушив на переговори. І насамперед котику раптом захотілося таки скинути ховраха на чужий палац. Але Вишня, на жаль, полетіла радувати своїм виглядом представників якихось невідомих Домів, тож цю справу довелося тимчасово відкласти.

Лосту відразу знайшлася справа не менш цікава. Бджолов, котрий відмовився прогулятися з Маруком, запропонував прогулятися йому. Як не дивно, у світ зелених туманів і навіть не в гості до фальшивого дракона. Ні, бажаючий поговорити і чи посланець, чи не посланець богів чекав Лоста у його власному «палаці», якщо цю чудову споруду можна так назвати. І приперся він туди в пошуках Лоста. Навіщо приперся, сказати прямо відмовився. Але, оскільки подякував за порятунок родичів із рабства, можна було здогадатися.

З собою Лост взяв Веріхану та Неллу. І навіть непогано між ними виглядав, ну, майже як купець, що вибився в міністри, одного далекого східного королівства. У них там було прийнято скрізь ходити з гарними дівчатами з обох боків. Ще в них було прийнято навішувати цих дівчат кілька кілограм коштовностей, демонструючи багатство, але від цього обидві навідріз відмовилися.

Пропонувати їм одягтися пофривольніше Лост не ризикнув, хоч і дуже хотілося. Просто для повноти образу. Сам Лост заради цієї повноти не відмовлявся б навіть напнути на себе безглузду шапку з соломи, то з рогами, котрі задерикувато стирчать, то з вухами, що символізують чоловічу силу. Якщо знайде її, звісно.

Прохід через два світи пройшов швидко — бджолов заздалегідь подбав про те, щоб підібрати час, коли всі точки зберуться в потрібній комбінації. У світі зелених туманів довелося трохи пройтися кам'янистою стежкою, що петляла між високою деревоподібною травою, якою півострів Лоста заріс майже скрізь.

Ця трава на смак була солоденька, і хтось із радників Лоста навіть думав про те, щоб добувати з неї цукор. Ну, з молодих пагонів. Бо зі старих можна було будувати будинки — вони були дуже гнучкі та міцні. Зараз, щоправда, ці пагони частіше використовували, в якості жердин любителі цими жердинами побитися. І у них там навіть якісь змагання самі собою утворилися, Лост не вникав які, а то ще забезпечити ці змагання призами почнуть вимагати.

А вимагати підлеглі Лоста вміли. І головне, нічого не боялися. І він ніяк не міг зрозуміти — це на них так зелений туман вплинув, заодно навчивши обростати кого вовною, а кого пір'ям, чи йому так пощастило і саме такі люди перлися на його землі?

Палац Неллу вразив.

Він навіть Веріхану вразив, бо за її відсутності хтось примудрився прибудувати ще дві вежі — одну квадратну, а другу, схоже, трикутну. Будували з деревовидної трави. А навіщо шукати щось інше, якщо саме цього будівельного матеріалу дуже багато буквально під рукою, при цьому він майже не горить, тримає тепло, легкий у обробці… загалом суцільні плюси. Ну, не враховуючи вигляд того, що в результаті виходило.

Напевно, з цих палиць можна було побудувати щось естетично досконаліше. Якби серед новонавернених перевертнів знайшовся хоч один архітектор. А оскільки вони, максимум, будували сільські будинки, та й то не самотужки… а тут взялися за палац, та ще й методом суцільних експериментів, то сталося, що сталося.

Лост іноді підозрював, що вони на цьому палаці тренують навички та перевіряють, що вийде з чергової їхньої ідеї. А потім, коли зрозуміють, що краще, що гірше, як можна зробити красивіше, ось тоді вони й почнуть будувати собі дома. І палац у цьому містечку буде найстрашнішою спорудою. Загалом, Лост мав намір дочекатися цього світлого моменту, знести все, що вони набудували і збудувати собі щось із каменю. Десь осторонь селища. Тому що жити в стидобищі, яке місцями було зв'язане мотузками із залізної ліани, місцями замазано глиною, замішаною на кишках синьої риби, місцями зображало їжачка, за допомогою якихось підозрілих паличок, а місцями й зовсім манило загадковими щілинами, в яких щось поблискувало... Загалом, відчувати себе королем сміттярів Лосту не подобалося, а відчути себе кимось іншим у такому палаці не виходило.