розділ 15

Яке полювання, така й здобич

Поява Роп'янок на Портальній площі викликала фурор. У чому вони винні були самі. В обличчя навіть найсильніших магів та воїнів цього закритого для світу Дому, звісно, ​​мало хто знав. Але вони ситуацію з впізнаваністю виправили найрадикальнішим чином — одялися у кольори Дому Роп'янки, обвісилися символікою, і Лост дуже дивувався, що вони ще й прапори не прихопили. Ага, для повноти картини, щоб взагалі ніхто не засумнівався в тому, хто саме завітав у місто.

Навіщо Роп'янкам цей фурор знадобився, Лост гадки не мав. І був практично певен, що саме знадобився. Захотіли б з'явитися потай, доклали б до цього хоч якісь зусилля.

Радувати Марука тим, що до нього завітали гості, мав Лост у супроводі миловидної дівчини, здається, лікарки, і суворого сивого чоловіка, який щосили намагався здаватися безпечним. Виходило в нього так собі.

І Лосту дуже хотілося зіпхнути це представництво на переговорників Дому Стрижів, зачинитися десь у тихому місці та вивчити книгу, яка не давала про себе забути ні на хвилину.

Зате Лост примудрився забути про когось іншого, про когось забувати, було не варто. Забув просто через зосередженість на книзі.

Тож зустріч із бойовою чаплею вийшла дещо несподівана. Лост, до всього, ще й примудрився подивитися на неї якось так, що вона це добре зрозуміла. За що, недовго думаючи, відважила потиличник, як сину, що загуляв і нарешті з'явився додому. Прямо біля центральної брами і відважила. Здивувавши і потішивши глядачів, що прийшли до цих воріт заради хоч якогось скандалу, і змусивши трохи розгубитися суворого мужика, чиїм ім'ям Лост забув поцікавитися. Ймовірно, також через книгу.

— Вона зводить мене з розуму, — зрозумів Лост.

І, ймовірно, намагається таким чином змусити швидше себе прочитати. А тут треба представити голові Дому Стрижів несподіваних гостей. Потім упіймати десь бойову чаплю, десь, де не буде свідків і пояснити, що саме відбувається, і що книга явно впливає на поведінку. Потім, перш ніж читати цю книжку, треба таки посадити десь недалеко тих, хто зможе у разі чого вчасно від неї відірвати. Ну, не довіряв Лост місцевим артефактам, особливо таким, здатним впливати на власників. Довіришся такому, а потім і не помітиш, як станеш живим придатком до нього, виконавцем волі, без власної думки в голові. Ото весело буде.

— Справи, звичайно, — пробурмотів Лост і кивнув сивому чоловікові, який дивився на нього з великою підозрою.

Дівча ж чомусь усміхалося. А Лосту усміхнені з незрозумілих причин місцеві лікарі не подобалися не менше, ніж надмірно самостійні артефакти.

Взагалі, він поступово приходив до висновку, що в цьому світі йому не подобається багато що. Навіть у світі перевертнів краще. Там один фальшивий дракон Янір дратує своєю незрозумілою поведінкою. Решта терпимо. Навіть юні дівчата-перевертні зі своїми спробами неодмінно нагодувати гідних чоловіків.

Вартові воріт Дому Стрижів тим часом поспілкувалися, спробувавши втягнути в це спілкування Неллу, але вона тільки пирхнула і гордо вийшла. Дійшли якогось відомого їм висновку, а потім відправили наймолодшого на переговори.

Загалом, як завжди.

А потім ці люди ще й скажуть, що це Лост припер у їхній Дім таких незручних гостей. Ага, спеціально на них полював, бо не знав, як би ще нашкодити і не нарватися на велику і нещадну помсту.

Втім, насправді його у цьому Домі хвилювала лише думка бойової чаплі. Інші хай думають що хочуть.

А Нелла, як на зло, не дала шансу одразу щось там пояснити.

Втім, гарний він був би, намагаючись прямо біля воріт пояснювати, що ж з ним сталося, а особливо заговори про книгу.

Може, вона спеціально пішла, щоб не штовхати його на таку дурість?

Або щоб її не створити?

— Жінки такі складні істоти, — сказав задумливо.

Дівча-лікарка обдарувала його зацікавленим поглядом.

А Лост зітхнув, спробував упорядкувати думки і згадав про покинутого на полі бранця, якого теж треба було якось звідти забрати.

Загалом, купа проблем. І це при тому, що зараз якийсь там бранець хвилював Лоста найменше. Та й що той тип зможе розповісти у результаті? Та нічого цікавого, напевно. Хіба що спробувати його щось виміняти у родичів.

Ну, якщо він все ще валяється на тому полі.

Це ж треба було про нього зовсім забути.

Лост тихенько хмикнув і вирішив, що з книгою треба розібратися якомога швидше, бо тенденції простежуються не дуже хороші. Поки вона змушує про себе пам'ятати, забуваєш про те, що забувати не варто.

***

Що за нісенітниця тут відбувається, Веріхана перестала розуміти ще в той момент, коли мужик, котрого вдарили не так і сильно, взяв і розплакався.

Точніше, вона зовсім не розуміла, що за дивне місце вони знайшли на виході з порталу. Що за не менш дивні люди там знаходилися і чомусь одразу ж підняли паніку, ага, як невинні дівиці, що купалися голяка в озері, побачивши чоловічу компанію, що вивалилася з найближчих кущів.

А ще вона не розуміла, чому люди, що прийшли з нею, дружно кинулися додавати паніки. Ось вони розуміли, а вона чомусь ні. І їй хотілося на них кричати, командувати, але Веріхана не стала. Запідозрила, що щось упустила через те, що зосередилася на веселому хлопцеві Локарі та його експериментах.

І чесно, вона навіть не одразу згадала, що сюди вони прийшли, щоб забрати поцупленого незрозуміло ким перевертня. А до цього взагалі йшли підозрілими слідами. Ну, заморочили їй голову експериментами, панікою, іншими криками, та дивними вимогами.

Пощастило, що цей нещасний перевертень знайшовся тут же. Схоже, це взагалі було спеціальне місце, де тримали бранців і всіх, хто не мав мішатися під ногами. І, перш ніж виходити, слід зробити так, щоб панікуючі божевільні не побігли слідом. Не дарма ж двері в це помешкання замкнули.

— Локар, а куди ти, власне, нас вів, коли відкривав портал? — лагідно запитала Веріхана, підійшовши до здорованя, що примудрявся стояти трохи осторонь і не брати участь у загальному безладді.