розділ 11

Навіть якщо чекаєш на удар…

Обід явно затягувався, і покинутому посеред двору зухвальцю вже можна було ображатися, але всім на це було начхати і насамперед Маруку. Він точно не оголошував на головній площі, що буде радий бачити бовдурів з викликом у себе вдома. А вони йдуть та йдуть. Ні, щоб почекати Лоста десь у місті… він, звичайно, там якщо й ходить, то у вигляді кота і вночі, у нього поки що й без прогулянок є чим зайнятися, але їм, звідки це знати? Тим більше, могли б ловити одразу після «грандіозного» бою Веріхани з Домом Мишівки, викликати і прямо на місці влаштовувати бої. Так ні, їм усім Дім Стрижів потрібен як свідок.

Загалом, на проблеми тих бовдурів Маруку, було б начхати, він би їм проблем ще й додав, якби трапився випадок. Та й спостерігати за тим, як перевертні збираються на подвиг, точніше, на похід по чийомусь сліду, який майже напевно закінчиться пасткою — було цікаво.

Лост чесно намагався давати поради і пояснювати, чому краще не лізти на територію Домів, говорив про захист.

Веріхана фиркала і нагадувала, що вона не маленька. А старий зі шрамом на обличчі, якого, як виявилося, звали Юс і був він у цій компанії одним з двох народжених перевертнями, нагадував, що в тому, що стосується саме перевертнів, він розбирається краще за Лоста. Так що нічого тут.

Маруку було дуже цікаво, що означає «народжених перевертнями», але питати він не ризикнув. Підозрював, що на нього теж пирхнуть і заявлять, що це просто. Ні, він цілком здогадувався, що вміння перетворюватися на великого кота, може виявитися успадкованим, але отримати підтвердження хотілося.

А відбувалося це дійство на задньому дворі. Передній же був зайнятий йолопом, який вирішив кинути виклик котику. Ну, чи не вирішив. Просто не вчасно знайшов собі повелителя і змушений робити те, що він накаже.

— Будь обережний і пам'ятай, що тебе прикривають, — з материнськими нотками сказала Веріхана і підійшла до Локара, що стояв трохи осторонь.

Здоров'як почекав, поки навколо нього збереться вся група, що складалася з чотирьох перевертнів, і двох магістрів, які нещодавно літали на драконі і знову захотіли пригоди. У магістрів було ще й по їжаку в сумках, їжачки в справі добровільного попадання в пастки виявилися незамінними. Маруку аж захотілося такого їжака, але він підозрював, що звірята цього бажання не розділять. А вони були підозріло розумні, як він встиг помітити.

Коли всі зайняли заздалегідь обумовлені місця, Локар криво посміхнувся, щось прошепотів і люди, що стояли поруч, стали танути, як воскові фігурки, зливаючись воєдино з пейзажем. Сам Локар розтанув останнім. І Марук, якщо чесно, навіть не зрозумів, коли ця група розпочала рух. Рухалися вони безшумно. Чи самі так уміли, чи це було частиною ілюзій здоров'яка.

— Чи їхня сфера тиші рухлива, — промимрив Марук.

***

Другою справою на сьогодні було ще одне попадання у явну пастку. На цей раз у виконанні Лоста. І до цього він також заздалегідь підготувався.

— Ну, що? — спитав він, зайшовши до кімнати, де біля вікна сидів Ваня.

Кімната була на другому поверсі і виходила вікнами на той самий двір, в якому чекав зухвалий викликач.

— Відчувають щось їжаки? — запитала Нелла.

— Відчувають, але ж ви розумієте, як важко їм пояснити, що саме, — пробурчав пастух їжаків. — Мабуть, у нього таки є артефакт. Тут же найвбивчіші саме артефакти, маги самі по собі просто красиво б'ються, жбурляючи себе то вгору, то убік, то виставляючи щити, то пом'якшуючи приземлення.

— Меч у нього точно є, а всі мечі — артефакти, — сказав Лост.

— Там ще щось є. Воно світиться. Начебто червоним, хоча, якщо чесно, я взагалі не впевнений, що їжаки кольори розрізняють. І ще воно пульсує, стає трохи більше, потім трохи менше. Ось ця штука, на думку моїх їжачків, найнебезпечніша. Точніше, найсильніша, чи що. Може, вона захисна?

— Навряд, якщо я маю рацію, на виживання цього дурня нашому втікачу начхати. Тож і захисні артефакти йому ні до чого. Швидше у нього є щось таке, що зазвичай зберігають у найглибших і найкраще захищених підвалах на випадок глобальної війни, ну, чи для залякування того, хто замислиться, а чи не повоювати з Домом Кіміші. Щось, за допомогою чого можна вбити навіть найсильнішого зі старших вчителів будь-якого Дому, та й усіх, кому не пощастить опинитися поруч, заразом.

— Потрібно посилити захист полігону, — пробурчав Марук, підозрюючи, що це не допоможе, що від полігону мало що залишиться. І добре, якщо тільки від нього.

— У нас є їжаки, — нагадав Лост. — А вони якось спокійно поглинули енергію, яку один бовдур кілька років тягав із джерела і збирав. Повірте, жодному місцевому артефакту така сила не снилася. Тож за полігон точно нічого не вирветься. Та й… Та я не збираюся дозволяти себе вбити.

— Якщо артефакт такої сили… — сказав Марук.

— У мене буде прикриття, — нагадав Лост. — Що можуть створити місцеві артефакти, я уявляю. На те, що хтось вміє левітувати, вони не розраховані, тож мене головне висмикнути повище. І захист у мене чудовий, зав'язаний на неслабкий артефакт. А там побачимо.

Про те, що в нього є ще й фокус на крайній випадок, Лост вже не став говорити. Та й усе попереднє він сказав скоріше для похмурої бойової чаплі, ніж для Марука. Нелла відчутно переживала, від неї навіть пахло переживаннями. І Лосту хотілося її заспокоїти, хоч трохи.

А то ще кинеться рятувати і допомагати в самий невідповідний момент. А Нелла це могла. Запросто. Наплювавши на всі накази та домовленості. Щоправда, тільки якщо не бачитиме жодного іншого виходу. Лізти під руку і заважати ця дівчина точно не стане. Сама терпіти не може бовдурів, які так чинять.

— Гаразд, пішли, порадуємо того бовдура, що поєдинок відбудеться за три години, — пробурчав Лост. — Скажу йому, що мені треба помолитись великому таємному дятлу. Божество у мене таке утворилося в іншому світі. А вам полігон треба підготувати.