розділ 5

Ти на них чекаєш, і вони приходять

Ось так і вийшло, що замість того, щоб намагатися відшукати в цьому світі людей, що прийшли зі світу рідного, наступного дня після прийому у Стрижів іномиряни посадили на діву-дракона життєрадісну Іржину, двох магістрів і відправили дивитися на якийсь палац з висоти. Треба було хоча б приблизно знати, що там відбувається. І летіти було досить далеко. При цьому магістрам треба приховувати Вишню від поглядів знизу. А їй шукати, що поїсти подалі від людського житла. Загалом, подорож обіцяла бути веселою, з тих, про які розповідають онукам, тактовно не згадуючи, що в той час, коли все відбувалося, хотів би перебувати в якомусь іншому місці.

А решта залишилися в місті.

Ну, вони нікуди йти і не збиралися, будинок гостинного Марука цілком годився, щоб за допомогою бджолова та ритуалу для пошуку зниклих родичів спробувати пошукати Росно, людей, котрі потрапили під підпорядкування, а особливо Бернта. Бернта Марук хотів шукати насамперед, йому терміново треба було відважити дитятці батьківський потиличник. Парочку потиличників. Або різками відходити. Або краще батогом.

Загалом, на Бернта вдома дуже чекали.

І саме він давав найбільше шансів, що всю цю компанію знайдуть. Якщо компанія не встигла розділитися та розбрестись. Втім, сподівання на те, що вони сиділи в долині, були цілком собі логічними. Пройшло недостатньо часу, щоб встигнути знайти щось краще і закріпитися там.

З іншого боку, всій цій компанії треба було щось їсти.

Подивитися на іномирський ритуал, що проводиться прямо посеред двору, не соромлячись того, що цю страшну таємницю тут же запам'ятають і вкрадуть, збіглася, мабуть, половина міського палацу Стрижів. Найстійкіші просиділи півдня, спостерігаючи за тим, як чужі маги щось постійно перевіряють, перемірюють, перемальовують, а потім ще й тицяють у землю голками. Щоправда, зрештою з'ясувалося, що стояли всі дарма. Тому що взяти бджолова їм було ніде, а саме він у цьому ритуалі був головним якорем та точкою концентрації сили. Загалом, дуже дивна істота.

Потім іномиряни деякий час посперечалися про те, що з цього ритуалу вийшло, попутно кидаючи на мапу, розстелену прямо на землі, камінці і з розумним виглядом спостерігаючи за тим, куди вони приземляться.

А в результаті виявилося, що ті, кого вони шукають, трохи розбрестись таки встигли. Один був навіть у Загальному місті. Але більшість, включно з Бернтом, сиділи в долині.

— Ну, те, що вони досить швидко дізнаються про наше прибуття, ми й так знали, — філософськи сказав магістр Лєска. — Ми ховатись не збиралися. А ритуали у вас проводити легко, — звернувся він до Марука. — Все так швидко розвернулося. У нас у дев'яти випадках із десяти подібні ритуали нічого не показують, навіть якщо ті, кого шукають, не мають жодного захисту. Є теорія, що це через те, що наш світ зламано. Або численні природні портали так впливають… так, напевно, якби цей ритуал не приніс один видатний маг, який випадково пройшов через такий природний портал, ніхто б його не винаходив. Не надто корисна штука. Простіше вішати на своїх родичів маячки, хоч це й незаконно, якщо не питати їхньої згоди.

Марук покивав. Потім наказав готуватися до поїздки в гори, хоч там і небезпечно, а іномирці зовсім не були впевнені, що зможуть захистити когось, крім себе. Гості своєю чергою почали обговорювати, як по-тихому спіймати особистість з потрібної компанії, котра зараз вештається в Загальному місті. Проблема насправді була складною з огляду на численні родові землі та інші перешкоди. Тож не дивно, що до цієї справи досить швидко залучили місцевих магів, а вони й не відмовлялися. Полювати ці маги любили. Але захопитись цією проблемою нікому не дали. У двір, верхи на мініатюрній конячці заїхав хлопчик, одягнений у форму вартових, і життєрадісно повідомив усім присутнім, що біля воріт Дому Стрижів, зараз стоїть незрозуміло чий син, який бажає захистити честь дівчини Нели, отримавши її за дружину, як було обіцяно її батьком.

І цьому типу чомусь було начхати на те, що обіцяв він лише рідним підлеглим, а зовсім не якимось там стороннім незрозуміло чиїмось синам.

— Ну, ось, — філософськи сказав Лост. — Навіть у гості ходити не знадобилося. Цікаво, хто так швидко проговорився? Втім, вони б честь стали рятувати навіть без цієї обіцянки, намагаючись отримати собі боржників.

Нелла хмикнула і сказала, що теж має право свою честь захищати, б’ючи по дурним головам захисників, котрі прагнуть отримати боржників та дружину.

А Марук тільки махнув рукою хлопчику, щоб пропустили незрозуміло чийого сина, коли він вирішив першим випробувати долю.

Незрозуміло, чий син виявився вільнонайманим магом. Причому, непоганим, з репутацією, і напевно дуже впевненим у своїх силах. Не знати, хто такий Лост, він не міг, у котика серед вільнонайманих магів була своя репутація, яка ясно натякала, що з ним краще не зв'язуватися. Та й справа тут, швидше за все, була не в Неллі і навіть не в боргах. Просто цей тип хотів стати частиною Дому і вирішив, що це непоганий спосіб.

Звали вільнонайманого мага Кунмері Долинник. Він був смаглявий, як житель півдня, високий і чимось невловимо схожий на Локара. У двір перед палацом Стрижів він зайшов пішки, з гордо піднятою головою, вдаючи, що вартових, що його супроводжували, не існує.

Урочистість появи борця за дівочу честь дещо зіпсував ритуальний малюнок, що красувався посеред двору, який встигли стерти лише частково, і їжак, що спритно вискочив звідкись праворуч і кинувся дорогому гостю під ноги. Об їжака цей гість і спіткнувся, задивившись на малюнок. Мабуть, підозрював, що це якась страшна пастка і не здогадався подумати про те, що пасткою може бути невелике звірятко.

За тим, як Кунмері піднімався на ноги, всі спостерігали в урочистій тиші. З обличчям у захисника честі було щось не те, мабуть, він намагався не вилаятися і не кинутися наздоганяти їжака, що незворушно продовжив свій шлях кудись у бік малої вежі. Потім цей захисник все в тій же тиші обтрусив коліна, хоча двір був чистий, і обтрушувати там не було чого. Розправив плечі. Уважно подивився під ноги і продовжив шлях, цього разу, не витріщаючись на всі боки.