розділ 3

Дуже мила дівчина та інші сюрпризи

Як виявилося, прибуття дуже милої дівчини-дракона, саме та подія, за якою можна сховати будь-що. Навіть появу всіх богів разом.

І ні, Маруку не хотілося, щоб ця мила дівчина взяла та затопила все Загальне місто. Тому він чесно розіслав гінців із попередженням, що чекає на таку гостю. В якості доказу запросив помилуватися на своїх гостей. Але підозрював, що більшість попереджених все одно вважали, що він трохи, а може й не трохи здурів, і тихо з нього посміювалися. І втішало його тільки, що під цю справу швидко розійшлись чутки, що дракон незабаром з'явиться і що його не можна намагатися збити, якщо не хочеш викупатися. Адже це дуже весело — голова Великого Дому, що збожеволів. Марук сподівався, що дракон не передумає, бо якщо не прилетить, то у нього могли виникнути проблеми.

Але Вишня виявилася дівчиною обов'язковою та пунктуальною. І через два дні справді з'явилася над містом, і почала виписувати над ним кола, виглядаючи саме те подвір'я, в якому на неї чекали.

І що зробили бовдури, котрі не повірили у дракона, коли їх попереджали? А саме те, що робити не варто, вони спробували милу дівчину збити, демони їх знають, навіщо їм це знадобилося. А дівчина зробила саме те, про що заздалегідь попереджали — вона відповіла. Просто впустила з небес воду. Дуже багато води. Через що дісталося і винним, і тим, кому не пощастило перебувати неподалік них. І в місті почався бардак та з'ясування стосунків. З дурними сусідами.

А з ким їх ще з'ясовувати? Не з драконом же. І навіть не з Великим Домом Стрижів, котрий чесно про свого незвичайного гостя попередив. І про його реакцію. А цим ідіотам все одно захотілося пошпурлятися чимось у дракона, отримавши натомість холодний душ, із тванню, жабами та напівзгнилими гілками. І добре б отримали виключно на своїй дурній голові. Так там кілька кварталів заливало через декількох бовдурів.

Загалом у місті було весело. Усі знали куди бігти та кого бити. А про те, що розумний рій, що гостював у палаці Великого Дому Стрижів, встиг вивчити плани міста і розтягнути своє сприйняття, а король їжаків розіслати своїх звірят по зазначених на плані точках, навіть Марук дізнався вже постфактум. Просто йому не сказали одразу, що хитромудрі гості прибули ще не всі. І що не прибулим хотілося зробити це потай, і треба було дочекатися появи дракона. Бо їм хотілося побувати у деяких захищених місцях та перевірити, чи не живуть там їхні родичі. І проникати туди вони збиралися через бджоловські портали, і за допомогою їжаків-якорів.

Загалом кружляла Вишня над містом теж не просто так.

А Маруку заздалегідь про це не сказали, бо його добра дочка не хотіла створювати зайві проблеми. Адже знай він заздалегідь, що гості хочуть проникнути на чужу територію, йому довелося б приймати рішення: допомогти гостям чи попередити союзників. А так він нічого не знав, від нього нічого не залежало, а значить, він нікому і нічого не винен. А це вже непогано, навіть якби про цей борг знав тільки він один, все одно непогано. Тому що не в одного Білірке є особливо чутливі дівчата.

***

Томія про своїх співвітчизників була не надто високої думки, особливо про тих, які до Великих не дотягували.

У тому, що захист, доступ до якого тримається виключно на спадкуванні, штука ненадійна, всі мали честь переконатися ще на прикладі Шелеста. Його захист Дома Яструбів визнавав своїм. Лише тому, що колись давно його кілька разів прабабку вчасно від Дома не відлучили. Отже, і її нащадків. Яких зараз відрізати від цього Дома не можна за всього бажання, тому що немає достатньо близьких родичів. І доведеться переробляти захист, століттями, доки він не перестане їх пропускати.

Загалом, люблять місцеві маги самі собі створювати проблеми.

Другими претендентами на рідню Шелеста, самі того не підозрюючи, були представники старшої гілки Дома Сови, яким Стрижі та Яструби «забули» повідомити про таку можливість. А Шелесту було цікаво, і він хотів з'ясувати точно. А де це зробити найпростіше? Так у Загальному місті.

Ну, і магістр Лєска зацікавився, що в нього в іншому світі за родичі, раз боги змогли його відчути як свого. Магістр Лєска був людиною допитливою. А за ним на цю цікавість захворіли Льєн і його керівник аспірантури — магістр Міртік.

***

— Ну? — спитав Льєн Шелеста, що стояв перед непримітними дверцятами. Дверцята на вигляд були стародавні, втім, як і паркан із сірого каменю. Над цими дверцятами хтось присобачив металеву смугу, на якій намалював дивні символи та сову з величезними очима. І все б нічого, стояти там можна було хоч півдня, все одно ніяких охоронців, та й взагалі людей поблизу не було, якби не вода під ногами, що смерділа чимось тухлим. І з гілок теж капало.

— Є. І я візерунки, якими тече енергія, бачу. І вплинути, швидше за все, зможу, тільки це одразу помітять.

— Зрозуміло, значить цей старий має рацію.

— Ага, і що з його правотою робити?

— Нічого поки що не роби. Навіть своїм родичам Яструбам не кажи, — порадив магістр Міртік. — І на перевірку не погоджуйся, інакше вони придумають план, в якому буде потрібна твоя можливість запросто проникнути на територію Сов. Залиш цю можливість собі.

Шелест кивнув. Радувати Яструбів, які все ще шукали способ відрізати несподіваного родича від свого Дома, він не збирався. Та й які вони родичі з таким ставленням? Напевно, якщо і в них десь заведеться чудовисько, якому знадобляться людські жертви, вони з радістю згадають про нього і спробують саме його чудовиську всучити.

— Знаєш, боги насправді дуже складна тема, — сказав магістр Міртік, коли всі вийшли з смердючої калюжі і зупинилися біля лави під деревом, чекаючи на відкриття бджоловського порталу. — Особливо сильні боги. Вони нічого не роблять просто так, тому що будь-яка їхня дія на щось впливає. І якщо їм знадобилося зібрати в тому яру саме нас, швидше за все, саме ми потрібні. Пам'ятаєте, вони ж сказали, що нас було найпростіше спрямувати чи притягнути? Думаю, що вибір був не з будь кого, а саме з тих, хто для чогось потрібний.