Розділ 1

Якщо все, то одразу

Того дня ранок у Лоста одразу не задався. Однієї спадкової вартової під боком не виявилося, вона встигла прокинутися і відразу помчала боротися з якоюсь турботою. Вона останнім часом це любила. І примудрялася то втікати, то підкрадатися до Лоста непомітно, незважаючи на всі його загострені відчуття перевертня і сигнальні павутинки. Через павутинки, він, до речі, навіть порадувався. Нелла сама з ними розібралася. Але цього ранку хотів би виявити її поруч, з вечора в нього були плани на ранок.

Потім він знічев'я відкрив плани занять і виявив, що наплутав з числами, примудрившись призначити студентам залік на тоді, коли вони точно будуть ще не готові. Навіть любителі посидіти у бібліотеці та все знайти самостійно. Довелося лаятись крізь зуби і мчати до местреси Мавеліни, яка ці плани збирала в спільну папку і несла своєму начальнику на затвердження.

Потім прийшли одразу дві підопічні. І навіщо? А для того, щоб поскаржитися на невірного залицяльника. Причому обидві були впевнені, що бути вірним, він мав одній з них, а він узяв і поніс квіти якійсь жалюгідній учениці власниці кондитерської. Лост, щиро кажучи, не зрозумів, чому вони прийшли з цією проблемою до нього. Не могли ж дівчата всерйоз розраховувати, що він піде мститися за них залицяльнику. А потягати за волосся майбутню кондитерку вони могли і без його благословення. Чи вони сподівалися, що він їм заборонить?

— Галки — такі дурні птахи, — сказав сам собі Лост, коли дівчата пішли, а він згадав, що в них однакова друга іпостась. — І не вір після цього, що воно не взаємопов'язане.

Потім, вже на півдорозі від Мавеліни, до якої він повторно сходив, щоб переконатися, що виправлення було внесено та прийнято, Лосту зустрівся Девіно. У коридорі корпусу теоретичної та практичної магії. І був він тверезий, як скельце, всупереч тому, що за минулі півроку спадкоємець Дому Стрижів так і не знайшовся. Незважаючи на те, що вдалося через бджоловів передати звістку додому і там його теж тихо шукали.

Девіно широко посміхнувся, схопив Лоста за вухо і, скориставшись тим, що здивований перевертень не чинив опір, відвів його до найближчого більш-менш відокремленого місця — за розлоге деревце у великій діжці, що гордо стирчало під стіною між двома вікнами.

— Її батько не схвалить і буде він дуже, і дуже злий, — лагідно сказав Девіно, не відпускаючи вуха.

Лост моргнув, а потім чесно зізнався:

— Я здогадався, що мені не радітимуть.

— О, — сказав Девіно і замислився.

— До вашого Дому я не піду. У мене є мій власний, — додав Лост. — Тож можете не намагатися вмовляти.

— О, — повторився Девіно і замислився ще більше. — І що ти збираєшся робити? — спитав, ні до чого не додумавшись.

— Нічого, — чесно зізнався Лост. — Нічого понад те, що мені підкине цей шлях. Ви не розумієте, але я фактично голова Дому. Навіть гірше, я голова клану, якір для перевертнів, стабільна точка для них. А для перевертнів це дуже важливо. І цей обов'язок я не можу покинути, хоч іноді й хочеться. А у Нелли свій обов'язок. І просити її забути про нього я також не можу. Тож найправильніше — просто йти. Кудись ця дорога доведе.

— О, — втретє видав Девіно, акуратно відпустив вухо і пішов.

Дивна людина загалом.

І що хотів?

Знизавши плечима, Лост вийшов з-за деревця і буквально за кілька кроків зустрів Локара. Життєрадісного, з сяючою посмішкою та однією з молодших вчительок, що чіплялася за його передпліччя. Вчителька була гарненька, але радів життю Локар явно не через неї. Як встиг зауважити Лост, цей здоровань був не в особливому захваті від мініатюрних дівчат. Може, він боявся їх випадково поламати, просто не зізнавався в цьому. А може, йому не подобалося постійно дивитися вниз. Не має значення, але навіть найпрекрасніші мініатюрні дівчата досить скоро від нього відлипали і йшли шукати когось. А сам Локар вважав за краще заглядатися на когось вище і міцніше на вигляд. Щоправда, далі поглядів і рідкісних побачень справа в нього не заходила, не до того йому було, він намагався розібратися з неправильно працюючими порталами. І єдиною дівчиною, з якою його можна було побачити досить часто, була Привратниця. Щось цікаве вона про портали знала, хоч і фактично була духом місця, і портали їй були ні до чого.

— Як добре, що я тебе зустрів, — зрадів Лосту Локар. — А то я б знову забув!

Лост промовчав, підозрюючи, що зараз йому підкинуть ще одну проблему.

Локар поплескав себе по грудях, знайшов в одній із кишень зшиті суворою ниткою листи і всучив їх Лосту з таким виглядом, немов передавав сімейну таємницю.

Лост взяв.

Локар знову засяяв усмішкою, поправив ручку супутниці на своєму передпліччі та пішов.

А Лост залишився стояти, розмірковуючи про те, що це таке було, і що він щойно придбав.

І, мабуть, варто було засунути це придбання в кишеню і тимчасово про нього забути. Лост все ще мав справи. За черговим поворотом могла чекати делегація боржників чи хитрунів, які вирішили вивчати перевертнів на живому викладачі. Ще йому, як і раніше, загрожували магістерством, яке йому зараз було ні до чого. Загалом, було чим зайнятися і без загадкових листочків Локара. Але Лост навіщось у них зазирнув. У середину саморобного зошита. Деякий час здивовано витріщався на знайомі символи, що сплітаються в витягнуту в овал спіраль, а потім тихо пом'янув королівську жабу і пішов додому. Тому що вивчати подібні подарунки слід у тиші та спокої. І без зайвих свідків.

І Лост навіть здогадався, що воно таке. Адже цей дурень говорив, що встиг перемалювати іномирські записи, коли був не в своєму розумі і в служінні в майстра Росно. І обіцяв обов'язково їх віддати. Тому що те, що записи іномирські, він зрозумів, коли не знайшов у рідному світі аналогів деяким символам. А ось що за світ… Втім, зараз, що за світ, було зрозуміло — рідний світ Лоста. Так що й розбиратися з цією підозрілою пакістю треба йому. Щойно Локар її віддасть.