Казка

Маленький поїзд вирішив помандрувати світом.

«Це ж так цікаво!» — міркував він, вирушаючи вперед.

— Чух-чух, — набираючи швидкість, застукотіли його колеса.

На вигляд він був звичайним, але в душі — невгомонним мандрівником, якого тягнуло до всього невідомого. Особливо йому подобалось зустрічати нових друзів.

От і перший полустанок у лісі. На пероні чекала поважна мавпа. Побачивши, що поїзд прибув, вона зайшла до вагона, сіла біля вікна й тицьнула пальцем у смартфон, зосередившись на мерехтливих картинках на екрані.

Поїзд фиркнув наостанок та відправився далі, забравши із собою супутницю. Вони проїжджали повз ліси та будинки, річки та озера, але мавпу мінливі краєвиди зовсім не хвилювали. Їй неодмінно прямо зараз хотілося прочитати останній пост подруги в соціальній мережі.

— Чому ж такий поганий інтернет? — промовила вона сердито, закотивши догори очі.

— Подивись, мавпо, яка краса навколо, — намагалося відволікти її від екрана стукотіння коліс. Але марно. Мавпу цілковито поглинув гаджет.

На наступній станції в поїзд підсіла капібара зі своїм малюком, що міцно тримав велике рожево морозиво. Він був дуже допитливий та намагався розпитати про все, що бачив поруч.

— А де ми сядемо? А куди ми їдемо? Мамо, про що ти пишеш? — заторохтів він на величезній швидкості.

— Сідай сюди, — відповіла одразу на всі його запитання капібара, — та не заважай.

Невдовзі поїзд відчув, що морозиво, яке було в руці малечі, почало танути та перетворилося на велику рожеву пляму на підлозі. Поїзд зупинився середі гір і завернувся до маленького пасажира:

— Прохання до капібареня з’їсти морозиво назовні. У вагонах не можна смітити. 

Капібареня слухняно вийшло з поїзда.

— Унаслідок цієї раптової зупинки ми можемо спізнитися, а нас уже чекають інші пасажири, — звучав голос із динаміка.

Капібара й не помітила, що поїзд стоїть і всі чекають, коли її маля справиться з морозивом.

— Найважливіше — вчасно викласти пост, — мовила вона тихо, не чуючи нічого навколо — її увагу повністю захопив смартфон.

— Ось, мені це нарешті вдалося, — вона підвела очі й одразу зрозуміла, що трапилось. Їй стало соромно. Вона швидко піднялася, прибрала вологими серветками велику рожеву пляму з підлоги й побігла забирати своє дитинча.

Коли поїзд знову рушив, капібареня деякий час витріщалося у вікно, проте дуже швидко йому це набридло. Побачивши, що мати спить, він вирішив обстежити вагон, щоб з’ясувати, чи є тут щось цікаве.

На наступній зупинці до вагона зайшов їжак із сином. Тато-їжак дістав із сумки ноутбук та, зосередившись на роботі, почав щось квапливо набирати. Їжаченя наслідувало приклад свого батька: діставши приставку з іграми й узявши льодяник, воно всілося грати.

Побачивши їжаченя, капібареня неймовірно зраділо й вигукнуло:

— Нарешті! Нумо гратися разом! 

— Ні, це моя приставка, не заважай мені! — відмовило їжаченя.

Капібареня засмутилося та пішло далі.

На наступній станції до вагона підсів бобер. Він одразу дістав із сумки газету та, розгорнувши її, пірнув у неї з головою. Невдовзі біля нього сів бурундук, який слухав музику на смартфоні. Гучний звук неймовірно заважав бобру, але його новий супутник не переймався із цього приводу. Музика здавалася йому настільки класною, що він слухав її, заплющивши очі від задоволення.

— Шановні пасажири! Слухайте музику та дивіться фільми тільки в навушниках, — попередив усіх поїзд. — Ви заважаєте іншим пасажирам відпочивати.

— О, вибачте мені, дядько бобер, схоже, я вам заважаю, — перепросив бурундук і швидко натягнув навушники.

До поїзда зайшло лоша зебри з батьком. Його тато дістав із сумки книжку й почав тихенько читати малюкові.

Капібареня миттю направилося до них, сіло поруч і стало прислуховуватися. Йому так сподобалась історія, яку читав дядько, що він уявляв себе в цих пригодах.

— Яка цікава історія! — радісно вигукнув він, не відриваючи очей від чарівних картинок у книзі.

На наступній станції у їхній вагон сіла свинка. Вона розклала свої речі в проході міжлавами та поклала на одну з них бутерброди. Проходячи повз неї, усім доводилось маневрувати між її речами.

— Шановні пасажири! — знову лагідно мовив поїзд. — У поїзді слід тримати свої речі біля себе, аби всім було зручно. Ваші речі можуть заважати іншим.

Свинка з небажанням почала прибирати з проходу свої речі та складати їжу в сумку.

Лисиця вскочила у поїзд останньої миті, продовжуючи свою телефонну розмову. Підсівши на лаву напроти пантери, вона не припинила спілкування, а, навпаки, почала розповідати подрузі щось дуже цікаве.

Пантера від такої нахабної поведінки розгубилася. Їй хотілося спокійно поміркувати під стукотіння коліс, але лисиця розмовляла настільки голосно, що їй не вдавалося зосередитися.

— Шановні пасажири! Утримуйтеся від спілкування телефоном протягом поїздки. Ваші розмови заважають іншим пасажирам.