Розділ 9, у якому головний герой – воно.

Скільки б хорошого не могло сказати про Рока його оточення – не зважаючи на його розум, силу, здатність творити магію та розмір, усе одно, по віковим міркам свого виду, це було все ще маленьке драконеня. Звісно, в силу обставин, воно пришвидшено росло – хоча і не досягло і половини свого можливого росту, та, доволі швидко отримало увесь багаж знань, котрому звичайного дракона варто було б навчати упродовж кількох років. Як саме Рок справлявся з такими темпами розвитку, дійсно цікаво було хіба що Амарні, і то, як затятій дослідниці своїх сородичів – решта ж, як і вона теж, небезпідставно вбачали у ньому потомка великого Родеріка, що був потомком ще одного великого Родеріка: з таким родоводом, на їх загальну думку, інакше і бути не могло.

Не зважаючи на могутніх предків, чи неабиякі магічні здібності, дракон, як і усі живі істоти, інколи потребував відпочинку – саме тому, надвечір того визначного дня, коли йому вдалося перемогти Вірма, він уже доволі тривалий час лежав на просторій зеленій галявині неподалік столиці королівства, невідривно вдивляючись у синьо-рожеве, з мінливими відтінками оранжевого, внаслідок заходу одного з сонць, небо.

- Гарний колір, - врешті, перервавши довготривале мовчання, промовив Рок до Амарни, що увесь цей час була поруч з ним.

- Та небо наче горить, - відповіла дракониха, - невже тобі так сподобалося купатися у лаві?

- Мені дійсно дуже подобається колір, - промовив Рок, проте, немовби відчувши погляд Амарни, що очікувала від нього зовсім іншої відповіді, додав, - а ще мені дійсно сподобалося купатися у лаві. Що б я робив без твоїх захисних щитів?..

- Горів би, як небо, - дотепно зауважила вона, та, піднімаючись на ноги, почала штурхати дракона у бік, - ти хотів сьогодні ще поговорити з Інгві. Я залишаю тебе тут – лечу до Вогняної гори.

- Встигну. Вона ще не спить.

- У неї був важкий день. Тому тобі варто було б поспішити, - і, злетівши у повітря, Амарна описала коло, та, кинувши Року на прощання багатозначний погляд, додала, - чекатиму тебе вдома, любитель лави!

Ліниво покачавшись ще деякий час по траві, при цьому розмірковуючи, наскільки ж це добре, коли тебе хтось чекає там, де ти живеш, дракон врешті наповнився рішучості поговорити з принцесою на вкрай важливу для неї тему, та, піднявшись з землі, полетів у напрямку королівського палацу. Досить швидко діставшись до його високих веж, Рок зупинився біля тої, де мешкала дівчина, та, приземлившись на даху зовсім поруч, простягнув свою голову у відчинене вікно її покоїв. Часи, коли він міг бувати у них повністю, уже давно минули – тепер це був чи не єдиний спосіб хоч якось поспостерігати за тим, що робила Інгві: ось і тепер, хоча б частково опинившись у її кімнаті, дракон застав її за абсолютно нетиповим для неї заняттям.

Принцеса стояла посеред своїх покоїв навпроти переносного дзеркала, що було, як би дивно це не виглядало, завішене великою, розміром ледь не з дівчину, картою континенту, на котрому та мешкала. З певних ракурсів могло б здатися, що Інгві просто стояла, і милувалася собою – проте, Рок бачив усю картину доволі чітко: між принцесою та її відображенням знаходився шмат паперу науково-пізнавального характеру, що унеможливлював просте пояснення того, що тут узагалі відбувалося.

- Ця карта невидима, чи грає роль занавіски? Бо вірити в те, що Вірм несподіваним чином повернувся з потойбіччя, і, знову взявши тебе під контроль, вивчає світ, аби потім почати захоплювати його, я не дуже хочу, - врешті заговорив дракон, привернувши цим увагу дівчини до себе.

- Так, я уявляю, як дивно це виглядає зі сторони, - посміхнувшись, відповіла Інгві, - але наразі я оцінюю масштаби своєї подорожі, у котру маю намір відправитися вже завтра. Ти ж зі мною?

- Авжеж, особливо, якщо ця подорож якось стосується наших планів по визволенню Тобі. Адже королівство ми уже врятували, тепер залишилось врятувати і його теперішнього «правителя» – від самотності, звісно. Хоча, якщо ти хочеш десь просто відпочити – я зрозумію твоє бажання, та доставлю, куди потрібно.

- Я що, по-твоєму дарма сьогодні кілька годин, після повернення з гір, надокучала Езріну з допитуваннями про те, як я рятувала Тобі у минулих часових лініях, що він створював? Схоже, мені дійсно потрібно буде розбити пісочний годинник, у якому його тримають – після чого, ти зможеш підлетіти до нього достатньо близько, аби звільнити: все буде, як ми і планували раніше. І, оскільки, ти сьогодні довів – не мені, а архімагу, що достатньо сильний задля подібних звершень – він врешті відкрив мені, де саме я можу дістати те, чим зможу пошкодити той годинник… Якась відьма. Посеред якогось чарівного болота. На протилежному краю світу, у якому я живу, - і, з цими словами принцеса ткнула пальцем на карту, показуючи Року її приблизне місцеположення, - настав час зацікавитися географією…

І, якщо для Інгві «світ, у якому вона жила» обмежувався лише одним велетенським шматком землі, іменованим континентом, то дракон знав, що насправді він був дещо більшим… Давним-давно якісь учені довели, що весь знаний ними світ являв собою велику кулю, поверхня котрої була вкрита водою – безмежним океаном, посеред якого знаходилися два великі участки суші. Два континенти, розташовані на кулі діаметрально протилежно, були достатньо віддаленими одне від одного – через це, так вже склалося, що на них сформувалися зовсім різні і держави, і культури, і мешканці, і навіть взаємовідносини між усіма ними. Один континент був зовсім круглим великим шматком землі – щоправда, чи то через площу, чи то з якихось інших причин, жити на ньому ніколи не було комфортно – самі ж його мешканці, утопаючи у різних незгодах, нарекли його проклятим: з часом він став пристанищем для усілякого роду зла, у всіх можливих його виявах, та виправдовував свою назву навіть більше, ніж можна було б уявити. Другий континент, хоча і був у діаметрі такий же великий, як і перший, являв собою шматок суші у формі рогалика – і, у порівнянні зі своїм «проклятим колегою», був доволі миролюбним: так, на відміну від того, на ньому ніколи не було ані жорстоких кровопролитних війн, ані магічних катаклізмів, а усі конфлікти між державами доволі швидко закінчувалися, не призводячи до серйозних наслідків.