Розділ 6, у якому головний герой – воно.

- Як добре бути у просторі, а не на площині! – саме ця фраза першою порушила тишу, яка сформувалася у покоях верховного мага після того, як їх покинула Інгві.

Промовив її, звісно, сам архімаг: деякий час Рок вдивлявся у відчинене вікно, а тоді взяв та й безмовно вилетів у нього, попрямувавши кудись угору, залишивши його у непорозумінні того, що він там міг узагалі побачити.

А дивитися там було на що – на тлі рожевого неба, утвореного, як спочатку подумало драконеня, внаслідок заходу сонця, поступово все краще і краще вимальовувалися обриси якихось напівпрозорих споруд. Щойно зрозумівши, що то були скляні повітряні замки – те, про що він так часто чув з часу свого народження, Рок полетів високо вгору, аби якщо не досягти їх, то хоча б розгледіти краще. Підлетівши на висоту шпиля вежі архімага, драконеня зауважило, що небо потроху набувало все більш насичених рожевих тонів: поглянувши на схід, воно побачило істинну причину цього явища – над лінією горизонту починало велично сходити сонце. В той же час, як інше сонце на заході тільки-но торкнулося іншого його краю – певно, їх перехресні промені і були тим, що спричиняло і незвичайний колір неба, і те, що замки стали видимими узагалі.

Чим вище підлітав Рок, тим більше йому відкривалися особливості вигляду та розміщення повітряних замків – так, спершу він уяснив те, що їх непомірно багато, та всі вони хаотично розкидані по небу, на різних відстанях одне від одного. Не знайшовши жодних двох однакового вигляду, драконеня зрозуміло, що вони усі різні – це стосувалося і розміру, і форми, і дрібних деталей декору. Врешті пролетівши повз один із замків, Рок визначив, що, нехай і зроблені вони були зі звичайнісінького скла, проте магія, що утримувала їх у повітрі, відчувалася як така, що з’єднувала аж ніяк не матерію. Більше того, пролітаючи біля інших скляних споруд, можна було з точністю сказати, що навколо кожного повітряного замку була своя, неповторна магічна аура.

Єдине, що досить серйозно обмежувало цікавість Рока, та, відповідно,  дії, пов’язані з її тамуванням, були слова верховного мага щодо того, що їх сьогоднішня зустріч була єдиною та останньою у його житті. Перебуваючи далеко від своїх друзів, високо у повітрі, серед осередків незнайомої та доволі дивної йому магії, драконеня боялося якось контактувати з повітряними замками – воно і уявити не могло, що з ним сталося б, якби приземлилось на один із них. Тож, вдосталь налітавшись поміж ними, та назбиравши достатньо інформації про їх суть та природу, Рок поспішив повернутися назад, до королівського палацу, аби поділитися нею з принцесою, парубком, та архімагом.

В момент, коли драконеня влетіло через відчинене вікно до покоїв Езріна, Тобі та Інгві стояли перед дзеркалом з верховним магом, та з такими виразами облич, що, певно, чекали від нього, поки той щось добряче обдумає та зважиться врешті сказати.

- І що там цікавого? – виявляється, верховний маг чекав повернення Рока, щоб запитати у нього, що той бачив, літаючи поміж повітряних замків.

- Безліч магії, з якою я побоявся контактувати, - коротко підсумував він свій політ, приземлившись коло дзеркала.

- Це було правильне рішення, - промовив Езрін, та несподівано звернувся до парубка, - ти ж знаєш, що ті замки надворі – твоїх рук справа?

Подібна заява трохи шокувала Тобі – він заперечливо захитав головою.

- Дракони не будують повітряних замків, а Інгві просто не могла б встигнути набудувати таку їх кількість, - роз’яснював свої попередні слова архімаг, - навіть якби і знала як. А ось ти був єдиною живою людиною у королівстві, окрім неї звісно, і чим ти займався до того, як уперше повернувся назад у часі – невідомо. Все сходиться…

Деякий час парубок дивився у вікно, і по виразу його обличчя можна було зрозуміти, що він намагався щось згадати. З дещо затуманеним поглядом він почав оглядати покої Езріна, немовби шукаючи серед купи усього магічного мотлоху ключ до своєї пам’яті.

- Я нічого не пам’ятаю… Але навіть якщо це був і я… Навіщо будуються повітряні замки узагалі?

Враз Тобі згадав розмову з Містичним Мапуту. Той задавав йому те ж саме запитання. Застерігав, що спроби згадати його минуле ні до чого хорошого не приведуть. Як би парубок хотів зустрітися з ним ще раз…

- Ми вже чули подібне питання, - продублювала думки Тобі принцеса, - і я впевнена, що ви маєте на нього відповідь, - звернулась вона до архімага.

- Так, маю. Повітряні замки – це не просто красиві прозорі копії їх кам’яних наземних сородичів. Вони створені з так званого «магічного скла» - субстанції, яка нагадує чимось скло звичайне, і являють собою ніщо інше, як спогади, думки та надії. Увіковічені в монументальній споруді: під час будування вони зникають з пам’яті творця, та навічно залишаються там, слугуючи живим нагадуванням того, чому було не суджено збутися. Звідси і передумова їх створення – ситуація, коли хтось когось чекав, та не дочекався. Коли є двоє: той, що чекав, та не дочекався, і той, кого чекали, та не дочекались. Тоді, один з них і будує іншому замок, в якому ховає свої спогади, думки, та надії, які стосувалися їх обох…

- І будує замок той, хто не дочекався, тому, кого не дочекались? – висловила своє припущення Інгві.

- Я б сказав, що скоріше навпаки: замок має будувати той, кого не дочекались, тому, хто не дочекався, - роздумував собі і Рок.

- А як вважаєш ти? – запитав у Тобі верховний маг, перевівши загальну увагу на парубка та відповідь, яку той мав дати на дане запитання.

Але той мовчав – у нього її не було. Певно, колись давно і була, проте зараз вона містилася явно не в його свідомості – можливо, у одному з тих чудернацьких замків, створення яких йому приписували?

- Не можеш згадати? – врешті порушила напружену тишу принцеса, - ну і нехай, зараз у нас є справи поважливіше. Ті замки на нас ніяк не впливають і не заважають, просто собі висять у повітрі. Адже так? – хоча питання прозвучало як риторичне, та в даному контексті було адресоване архімагу.