Розділ 4, у якому головний герой – він.

Меч, вівця, та книга – ці три речі все ніяк не йшли з голови жодному з мандрівників. Поки жаби вели їх химерними дорогами крізь болото, між ними все ніяк не вщухала суперечка щодо того, що це узагалі за проблеми такі могли б бути, і у кого з них вони мали б виникнути.

- Я ніколи не тримала в руках мечів та іншої зброї, - мислила вголос Інгві, - але й із вівцями у мене проблем ніколи не було, і не уявляю, які вони можуть узагалі бути. Тобто моя проблема – це книжка?

- Я не читаю людських книжок, не б’юся за допомогою людської зброї, і узагалі ще не бачив овечок, - і собі роздумував Рок, - тоді що з усього цього може завадити мені у чомусь?

- Я думаю, овечки будуть боятися тебе. Наскільки я зрозумів з невеликого досвіду спостереження за оточенням драконів, - мовив Тобі.

- Тоді моя проблема це книжка, а твоя – меч! – вирішила принцеса.

- Навіть якщо я і мав якісь знання щодо володіння холодною зброєю, зараз я їх усі забув – не сходиться.

- Але це поки найбільш логічна версія, - зауважив Рок.

- Краще скажи, чому тебе назвали «Родеріком Третім».

А ось на це питання драконеня узагалі не мало відповіді.

- Я розумію, якби «другим», але «третім»… - продовжував Тобі.

- Містичний Мапуту знає значно більше, аніж нам розповів – я відчуваю, що нам ще доведеться до нього повернутися за допомогою, - зауважила Інгві, спостерігаючи за тим, як жаби-поводирі повільно ховалися у трясовині: в цей момент трійця уже благополучно вийшла з болотистої території.

- Вперед… - почулася остання жаб’яча команда, яка, на превелике здивування мандрівників була аж ніяк «не останньою», - приходьте у разі потреби… - після цього несподівано додали вони, та зникли назовсім.

Принцеса демонстративно розвела руками в сторони, ледве втримавшись, щоб не вигукнути щось на зразок «я ж казала!».

- Зараз я спробую дещо зробити: але ви не смійтеся, якщо у мене не зовсім добре це вийде – той, хто пробував вчити мене цьому, сам аж ніяк цього не вміє, - несподівано заявив Рок, та, залопотівши крильми, з деякою потугою підлетів строго вертикально, та, почавши набирати висоту, у якийсь момент часу зупинився, вглядаючись в далечину, викликавши цим радісні аплодисменти від Інгві.

- По словам шамана, тільки він зможе нас провести до бібліотеки. Є якісь ідеї стосовно того, як? – запитав у дівчини парубок, вказуючи на драконеня.

- Може Рок уже це робить? Я впевнена, що він знаходиться у пошуках великих наземних об’єктів, на зразок бібліотеки, у яку ми прямуємо.

- Так, - драконеня, нехай і знаходилося вкрай високо над землею, проте чудово чуло розмову людей, - і я її бачу – здалеку вона схожа на замок.

Замок… Питання шамана щодо доцільності будівництва повітряних замків усе ніяк не йшло парубку з голови. Чому той узагалі його задав? Як воно було пов’язане з його минулим? Біла Бібліотека – схоже, лише вона могла привідкрити завісу таємничості над словами містичного Мапуту: тож парубок, дочекавшись, поки Рок почав знижуватися, летячи у напрямку свого погляду, сміливо попрямував уперед, назустріч так потрібним йому знанням.

- Як граціозно ти махаєш крильми! – Інгві, що поспішила вслід за Тобі, ніяк не могла змовчати про явно зайві рухи, котрі робило драконеня.

- У мене був специфічний вчитель…

Інгві засміялася з цієї відповіді, та, надувши щоки і заокругливши очі, відвела руками свої кучері в сторони, намагаючись спародіювати Рогатого Бога. Отримавши позитивну реакцію на це у вигляді посмішок від своїх супутників, вона звеселилася ще більше, та почала наспівувати всілякі мелодії, котрі чула у дитинстві від королівських музик. Радісна та енергійна, принцеса поспішала до бібліотеки, як до місця, після відвідин якого трійця могла спокійно рушити до її рідного палацу, та дізнатися, як можна було зняти злі чари з жителів її королівства. Єдине, що дійсно змушувало хвилюватися Інгві, було незнання того, які ж саме проблеми очікуватимуть Тобі через його маніпуляції з часом. Вона надто не хотіла втрачати його саме зараз, коли життя, здавалося б, починало налагоджуватися, а десь здалеку загоралися вогники надії на краще…

Хоч як дивовижно в той момент це не виглядало, та вогники попереду загоралися не лише в переносному, але і в прямому сенсі. Поява численних маленьких світлих цяточок – саме це спостерігали мандрівники, щойно ландшафт навколо них почав змінюватися по мірі віддалення від болота.

- Знаєте, що це? – запитав у супутників Тобі, вказуючи на вогники вдалині.

Але принцеса та дракон лише заперечливо захитали головами.

З кожним кроком уперед трави навколо ставало все менше – поступово вона заміщувалася дивною сумішшю землі та піску. «Це стверділий мул» - констатував Рок, спробувавши розгребти її, і був повністю правий: мандрівники йшли по справжнісінькому морському дну. І хоча море те уже давно висохло та зникло, та й натяків на близькість води теж не було, коли останні острівці зеленої рослинності залишилися далеко позаду, трійця наблизилась достатньо близько до вогників, щоб зрозуміти, що для них ця місцевість була аж ніяк не пустелею – а справжнісінькою водоймою.

Яскраві цятки здалеку – зблизька вони виявилися невеличкими корабликами з ефемерної світлої матерії. Справжнісінькі плавзасоби: кожен був унікальний у тому, що мав свій власний неповторний корпус та схему закріплення вітрил. Найбільші з них були розміром з Рока, найменші – десь з його голову, і всі вони спокійно плили у повітрі, досить низько над землею, по відомому лише їм курсу, немовби під ними стелилося бурне море, а сили йти вперед їм давав попутний вітер. Чи знали ці кораблі, що ні того, ні іншого, не існувало? Куди вони тримали свій курс? Їх кількість була незліченна, їх рух був ідеально однаковим та поступовим – усе це було і моторошно, і чаруюче, і викликало неабиякі відчуття водночас.

- Вони привиди? Ми ж йдемо зараз по пустелі? – запитував у компаньйонів Тобі, раз-по раз поглядаючи вниз, аби переконатися, що він зараз не знаходиться посеред мілкого моря, по пояс у воді.