Розділ 3, у якому головний герой – воно.

Кажуть, що дракони – одні з найрозумніших істот у світі. Сміливців, які перечили цьому, було небагато, та ще менше було тих, хто вступав у суперечку щодо цього з самими драконами. При народженні вони уже знають мову, на якій говорили їхні батьки, логічно мислять, швидко сприймаючи інформацію з навколишнього світу, та навіть можуть пробувати літати та вивергати полум’я з їхніх пащ, проте, звісно, не так ефективно, як дорослі особи. Саме таким народилося і драконеня у астрономічній вежі – щойно воно відчуло, як шкаралупа яйця, у якому воно знаходилося, дала тріщину, так відразу ж пробудилося, відкривши очі та нагостривши вуха у готовності сприймати інформацію навколо.

Але для початку потрібно було знайти своїх батьків – бо першим, що драконеня побачило, були дві людини, що стояли обабіч нього та зацікавлено за ним спостерігали. Можливо варто подати голос, і його батько чи матір з’явиться поруч? Ні, не виходить. Воно ж щойно народилося, де у такий щасливий момент його батьки-дракони? Люди говорять між собою, обговорюють його. А можливо у нього лише пам’ять дракона, а сам він таким не являється? Поки люди запитують його про щось, воно це перевіряє – ось з великими зусиллями з його пащі виходить вогонь – воно таки дракон! Але щось тут не так. Люди дивляться на нього та очікують. Очікують, що воно до них заговорить. Але драконеня не знає відповіді на основне запитання – хто воно?

- Хто я і як мене звати? – слабким голосом питає драконеня.

Поки чоловік з неймовірним здивуванням витріщив на нього очі, жінка поряд було відчинила рота, аби щось сказати, але застигла у непевності.

- Ти маленьке драконеня, і звати тебе, - тут вона взяла невелику паузу та переглянулася з чоловіком, - Рок.

Чудово. Тепер драконеня мало ім’я. Настала черга інших запитань.

- А де мої мама і тато? – спостерігаючи за зміною виразів облич людей, драконеня зрозуміло, що це питання приносило їм певний дискомфорт.

- На жаль, їх немає поряд. І не буде, - понурим тоном сповістила жінка. І я не уявляю, що нам з цим робити…

Чоловік почав знервовано ходити навколо.

- Усе не може закінчитись ось так. Все тільки розпочинається, - звернувся він до жінки.

- Я Інгві, а це Тобі, - не зважаючи на його слова, жінка воліла за краще познайомитися.

На вигляд доволі молода дівчина, Інгві буквально випромінювала енергію – це було видно як і по її червоним розпашілим щокам, так і відчувалося надтонкою драконячою інтуїцією. Голубизна її очей на фоні рум’яного лиця та довгих кучерів брунатного кольору влучно підкреслювалася синім платтям з різноманітними білими вставками. По всій його довжині знаходилися численні шпильки та брошки різної величини та форм: срібні, золоті, та проміжних між ними кольорів, що свідчило скоріше за все про високе походження дівчини. Рок уявив, як би красиво ці дорогоцінності блищали б на сонці, та замріяно задумався, зупинивши свій погляд на Тобі.

Парубок, який ходив по кімнаті вперед-назад, частенько поглядаючи на драконеня, був дещо дивним, особливо в порівнянні з Інгві. Надчутливе до деталей драконяче око відразу уловило десятки різноманітних геометричних швів та малюнків на його одежі: без сумніву, вона точно була не для краси, як у дівчини, а для більш серйозних справ. Помітивши, що Рок роздивляється його з голови до ніг, Тобі зупинив на ньому свій погляд, дозволивши врешті побачити істинний колір його очей – вони ж бо набули надто похмурих відтінків при тьмяному освітленні ззовні. То були справжнісінькі темно-зелені очі, котрі так і шукали нагоди прикритися не зовсім короткими неохайно зачесаними пасмами темного волосся, яке спадало йому на лоба. Про парубка у дракончика складалося враження, що той останнім часом жив явно не в розкошах, на відміну від дівчини. Але що ж спонукало їх двох, таких різних людей, опинитися саме тут, у цьому місці, та бути присутніми при його народженні?

- Чому ти стверджуєш, що моїх батьків не буде поряд зі мною? І чому зараз поряд зі мною ви? – звернулося драконеня до Інгві.

- Я не знаю, як краще тобі це пояснити. Знаю, що ти зрозумієш, але я не мала досвіду спілкування з маленькими дракончиками, щоб подавати інформацію правильно. Я навіть не маю уявлення, хлопчик ти чи дівчинка…

Остання фраза змусила драконеня на хвильку призадуматися.

- Я відчуваю себе хлопчиком, - промовило воно після миті роздумів, та звернулося до Тобі, - а чому ти такий знервований?

- Я? Та ні – просто потрапив у надто незвичну для себе ситуацію… А ще, я бачу, як часточки попелу проникають крізь скляні шибки у це приміщення, і розумію, що нам потрібно буде скоро його покинути, щоб нормально дихати. І, звісно ж, я не можу не сказати, що вражений твоєю самосвідомістю.

Така похвала змусила драконеня знічено посміхнутися, принаймні так, як це могло виходити у драконів.

Проблема з прибуваючим у кімнату попелом неабияк збентежила Інгві, вона підбігла до одного з численних вікон, та зосереджено вдивлялася кудись вдалину. Здавалося, на хвильку люди забулися про Рока, проте несподівано до нього підійшов до цього виглядаючий неймовірно зайнятим Тобі, та почав роздивлятися його якомога ближче.

- Зважаючи на твій розвиток, мені чомусь здається, що ти уже можеш ходити, - промовив він.

- Я думаю, що літати теж, - весело сказав Рок, та спробував вилетіти з розбитої шкаралупи, у якій все ще сидів.

На жаль, йому чогось не вистачило, чого саме – навіть його неймовірний розум не міг осягнути: полопотівши кілька разів крильми, Рок повалився на бік, та опинився у руках Тобі, який встиг його підхопити, рятуючи від падіння з невеликого столику, на якому він до цього знаходився. Від хвилювання з його пащі вивалився невеличкий згусток полум’я, який ледь не обпалив парубку обличчя. Той навіть не устиг ніяк на це зреагувати – лише інстинктивно відхилив голову від вогню, після чого з докором поглянув на драконеня, яке у відповідь злякано вилупило на нього свої великі жовті очі.