Маленькі кроки до себе

В одному маленькому й непримітному містечку на сучасній Львівщині жила жінка. Вона мала невеликий, але стабільний дохід, який ледь покривав її базові потреби. 

А щоночі, коли місто засинало, Юнона Барвінок сідала за письмовий стіл, вмикала нічник і писала історії. Вона не показувала їх нікому, боятись осуду. 

Минали місяці, та її життя майже не змінювалося.

Сидячи одного разу на старенькій лавці неподалік від бібліотеки, Юна несподівано заплакала. Біль, який вона носила в собі роками, нарешті прорвався назовні.

Люди мовчки проходили повз, занурені у власні тривоги. Час від часу повз пробігали безпритульні собаки й коти. 

Високо в небі у дивному танку кружляли ворони. 

Раптом крізь сльози вона почула дивний звук. Піднявши заплакане обличчя, Юнона побачила перед собою старенького дідуся. Він сів поруч і тихо запитав:

— Ти думаєш, що нікому не потрібна? Але це не так. 

— Звідки ви дізналися про мої думки? — здивовано запитала вона. Сльози на її щоках майже висохли. 

— Я багато чого знаю, доню, — відповів він, не відводячи погляду від дороги. 

— Я понад усе хочу стати письменницею, але боюся осуду інших, — тихо промовила Юна, поглянувши на нього.

— Тоді світ ніколи не прочитає твоїх історій, - спокійно відповів старий. 

— А якщо я хочу, щоб їх читали? — озвалася вона згодом.

Ворони, сидячи на гілках дерев, зацікавлено спостерігали за ними.

— Тоді ти мусиш подолати свій страх, — промовив він, торкнувшись її плеча. 

За мить Юнона вже була одна. 

Того ж вечора Юнона повернулася додому. Вона дістала з шухляди свої рукописи, довго переглядала сторінку за сторінкою, а потім обережно склала найкращі оповідання в окрему теку. 

Наступного ранку вона вирушила до  видавництва. 

Через два місяці в місцевому видавництві вийшла невеликим накладом її перша збірка оповідань — ,,Крок до себе''.