Казка про наголос

        Казка про наголос

 
       Колись, дуже давно, в прадавні віки панували дикі часи, такі дикі,  що  навіть всі слова, які існували на той час, були дуже дикі. Навіть звірі були не такі дикі, як слова.
       Кожне слово вимовлялося як хотілося і як моглося. Часом не було зрозуміло, що мається на увазі  -  дорога чи дорога, лупа чи лупа, орган чи орган? Та хай вас не дивують такі обставини, бо на той час ще не було винайдено наголосу. Так-так, як раніше не було айфонів, не було інтернету, навіть звичайних дротових телефонів, тому що вони були винайдені в пізніші часи. Ось так само не було винайдено наголос, його просто не існувало і від цього було багато страждання на землі, бо люди не розуміли один одного через слова. Ображалися і між ними траплялися навіть бійки.  
       Аж ось! Трапився одного разу такий випадок.
В королівстві, яке існувало на той час відбувся бал до якоїсь урочистої події, до якої нам зараз нема ніякого діла бо мова не про неї. Так ось про бал. На ньому була присутня молода пара -  принц та принцеса. І принцеса та була вельми хвалькуватою молодою особою. Всі її думки та прагнення були скеровані на те, щоб хвалитися, гордитися і тішитися своїм статусом та можливостями. І звичайно вона почала хвалитися тим, що була на балі, що там їла, що пила, кого бачила що там робила і як була вбрана. Та поверталася додому в жахливому настрої і виливала весь негатив на свого чоловіка. 
— Мене неправильно розуміють! - кричала вона. Я так більше не можу!  Я пояснюю та пояснюю, а вони всі весь час перепитують: «Плаття з атласу? До чого тут карта? Що? Що? Атлас гладкий? Товстий? А інші - продовжувала вона  - взагалі не розуміють про які бали я розповідаю, бо думають, що бали мають нараховуватися, а не бути на них. Я не витримую такої нісенітниці та плутанини! 
       І так вона галасувала щодня. З ранку і до вечора, бо втратила сенс свого існування - вихвалятися. І все більше напосідала на свого чоловіка-принца.
   - Ти маєш щось зробити! Ти ж чоловік! Дій! Я не витримаю такої наруги і несправедливості, що до мене! Якщо ти кохаєш мене, ти маєш, щось зробити!
       Принц звичайно кохав свою дружину, тому що був ще молодим і романтичним. І після глибоких роздумів, щоб втішити свою кохану, а чи припинити її щоденне галасування, він прийшов на аудиєнцію до короля-батька.
  - Шановний батьку, мій правителе,  дозвольте просити у Вас допомоги у вирішені нагальної проблеми, що визріла.  - і пояснив йому в чім річ більш докладніше чим я тут вам, бо то була розмова батька з сином, а це річ особиста.
На це батько йому відповів:
   - Ну то нема проблеми. Нема проблеми.
Розроби таблицю відмінків для кожного слова. Як воно має вимовлятися, щоб усім було зрозуміло і тоді я підпишу, поставлю королівську печатку і глашатаї сповістять про новий мовний закон першого ж числа наступного місяця.
       Натхнений підтримкою батька принц почав свою роботу. Кожне слово мало вимовлятися саме так, а не інакше. Він винайшов новий знак і назвав його наголосом в пам'ять про те, що саме своїм галасуванням  принцеса спонукала його до цього відкриття.
       Скоро закон був прийнятий і проголошений.
Принцеса стала спокійна і задоволена і прожили вони довго і щасливо, і померли в один день.
       А ми живемо та повинні вимовляти слова з правильними наголосами. Щоб нас розуміли і ніхто, щоб не падав в істерику.